Балакучий згорток

Діти роззирнулися довкола й побачили, що Папуга каже правду. На стовбурі і гілках кожного дерева росли корки різноманітних розмірів і форм: там були й малесенькі, для лікарських пляшечок, і корки для шампанського, і для вина, й великі, пласкі, грубі корки для банок із джемом, консервованими фруктами чи, може, медом.

— Це економить багато часу, мушу вам сказати, — провадив Папуга, — коли, наприклад, ви робите джем чи щось там іще, то просто приходите в такий Корковий Ліс і збираєте, скільки вам треба корків потрібного розміру та форми. На їхньому місці виростають нові майже миттєво — тобто це невпинний урожай. І з травою так само: вона теж виростає знову відразу після того, як її з’їсть єдиноріг чи місячне теля. І так завжди. І трава завжди одної гарної, зручної висоти, якраз такої, щоб не намочити ноги. А квіти — теж винахід Г. Г. Повірте, він дуже-дуже вигадливий чарівник. Ось візьміть і зірвіть квітку — ви одразу зрозумієте, що я маю на увазі.

Пенелопа нахилилася і нарвала невеличкий букетик прекрасних різнобарвних квітів.

— Понюхай, — сказав Папуга.

Пенелопа піднесла квіти до носа, і їй здалося, що вона ніколи в житті не відчувала такого солодкого і приємного запаху, який линув від цих маленьких квіточок.

— Вони вічні, — сказав Папуга. — Можеш покласти їх на стіл, і вони ніколи не зів’януть і будуть пахнути вічно, а коли вони тобі набриднуть, просто викинь їх. Давай, кинь їх куди-небудь.

Пенелопа кинула квіти на пурпурову траву, і і вони відразу піднялися, кожна квіточка випустила маленькі, схожі на ниточки корінці, які вросли в землю, і за якусь мить уже стояла ціла клумба.

— Жодних втрат, і всього вистачає, — сказав Папуга та підморгнув одним оком. — Так само з деревами. Якщо вам треба розпалити вогнище, ви просто зрізаєте кілька гілок із першого-ліпшого дерева, й вони миттю відростають знову. Це рятує дерева від жахливого обрубаного вигляду, такого, як у звичайному світі. Тому в нас тут усе таке нове й свіже.

Тим часом струмочок, уздовж якого вони йшли, повів через Корковий Ліс до берега головної річки.

Річка була широка та повільна, а золотава вода в ній — така прозора, що діти, стоячи на березі, бачили на дні порцеляново-білих і зелених крабів, які розгулювали по дну разом із жуками, посмугованими багряними, чорними і жовтими лініями, — кожен плавав чи повзав туди-сюди, зайнятий своїми справами.

— Звідси нам відпливати? — запитав Пітер.

— Так, — відповів Папуга. — Звідси десь зо три милі до Долини Феніксів, а звідти ще зо п’ять до пагорбів Місячних телят.

Саймон розіклав човен, і вони з Пітером і Пенелопою напомпували його. Коли човен був готовий, його спустили на золотаву воду, поклали в нього клітку, припаси, сіли самі, відштовхнулись від берега і попливли. Мабуть, зі всього, що пережила Пенелопа у Міфології, найбільше їй запам’яталася подорож річкою до Долини Феніксів: береги, вкриті пурпуровою травою, встеленою різнобарвними квітками. Дивні вузлуваті коркові дерева, що їхні верхні гілки вкривав сіро-зелений фосфоресцентний мох, довгими пасмами звисаючи донизу, а їхнє велике листя було схоже на коралово-рожеві та зелені орхідеї. Тихе жебоніння води, довгі змієвидні паростки жовтих водоростей, і краби, і заклопотані жуки, — усе це вона чула й бачила під човном. Це були чарівні враження.