Балакучий згорток
- Автор: Даррелл Джеральд
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-78-4
- Переводчик: Наталія Трохим
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Балакучий згорток». Краткое содержание книги:
А виправляти ці неприємності доводиться звичайним дітям — Саймону, Пітеру та їхній сестрі Пенелопі.
Тож якщо ти не від того, щоб сплавати на Острів Вовкулаків, продертися крізь Мандрагоровий Ліс чи взяти штурмом Замок Василісків, — сміливо перегортай сторінку!
Вони йшли поміж деревами, туди, звідки долинало дзеленчання дзвіночків і тихе мукання — як від звичайної череди на пасовиську. І ось вони опинились на галявині, де паслися місячні телята. Діти вражено витріщились на них.
— Трохи дивні на перший погляд, правда ж? — гордо запитав Папуга.
— Дивні? Це найфантастичніші створіння, яких я коли-небудь бачив, — сказав Пітер.
— У них такий вигляд, ніби їх зроблено з різних шматків і частин усього, що тільки є, — сказала Пенелопа.
Загалом Місячні телята скидалися на гігантських темно-зелених равликів із надзвичайно гарними золотими і зеленими мушлями на спинах, але замість ріжок спереду, як у звичайних слимаків, у них красувались вгодовані телячі голови з бурштиновими рогами і копицею кучерів між ними. Місячні телята з великими, темними, вологими очима повільно плазували по пурпуровій траві, як слимаки, та скубли траву, як корови. Час від часу якесь теля підіймало голову і задушевно мукало: «Му-у-у».
— Вони небезпечні? — спитав Саймон, зачудовано дивлячись на них.
— Господи, звісно, ні, — вигукнув Папуга. — Це найдобріші і найтупіші створіння у всій країні, але, на відміну від найдобріших і найтупіших людей, надзвичайно корисні.
— А яка від них користь? — запитала Пенелопа.
— Молоко, — відповів Папуга, — і місячне желе — мабуть, одна з найкорисніших субстанцій, відомих нині.
— А звідки у них тече молоко? — замислено спитав Пітер.
— Із мушель. На кожній мушлі є три крани: на двох написано «гаряче» і «холодне», досить повернути краник — і потече гаряче чи холодне молоко, на будь-який смак.
— А третій кран? — запитав Саймон.
— Вершки.
— О Боже! — вигукнув Пітер, який просто обожнював вершки. — Вони справді надзвичайно корисні.
— А желе, — запитала Пенелопа, — звідки береться?
— Ох, — зітхнув Папуга, — ви бачили, як слимак залишає за собою слизький слід? Вони роблять так само, тільки після них залишається місячне желе, та й то лише тоді, коли їх попросять.
— Фе, — скривилась Пенелопа. — А навіщо вам так багато желе?
— Воно застигає пластами, — пояснив Папуга, — і стає найціннішим матеріалом. По-перше, воно має здатність бути холодним у спеку і теплим на холоді.
— Що? — перепитав шокований Пітер.
— Я кажу, що коли з нього зробити дім, одяг чи щось таке, — пояснив Папуга, — то в ньому буде тепло в холодну погоду та прохолодно в спекотну.
— Це добре, — замислено мовив Саймон.
— Пласти желе просто збирають і складають у стоси, — вів далі Папуга, — а коли треба, беруть один пласт і щось із нього вигадують.
— Щось вигадують? — перепитала Пенелопа. — Що це має означати?
— Зараз покажу, — сказав Папуга. — Підійдіть-но ближче.
Вони підійшли до телят. Дивні створіння підняли голови і приязно глянули на них. Місячні телята скубали траву і час від часу приємно мукали: «му-у-у-у». Діти помітили ватажка череди. Він був більший за інших, і в нього на шиї висів великий золотий дзвіночок із написом «Ватажок».
— Добридень, — привітався Папуга.
Ватажок втупився в нього і протяжно привітався: «Му-у-у-у-у».
— Не дуже цікаві співрозмовники, — прошепотів Папуга на вухо Пенелопі. — Дуже обмежений словниковий запас.
Ватажок і далі привітно дивився на них.
— А тепер, друже, — продовжив Папуга, — нам треба кілька пластин желе. Якщо тобі не важко.
Ватажок із розумінням кивнув головою, а тоді повернувся до череди і протяжно, мелодійно замукав. Череда відразу стала в коло, голова до хвоста, а ватажок зайняв своє місце в центрі. Коли всі вже були готові, ватажок почав співати, тобто він хитав головою туди-сюди, так щоб дзвоник дзеленчав не в ритм, і вигукував: «Му-му-у, му-у-у, му-у-у». І тоді вся череда заковзала по колу та хором енергійно замукала: «Му-у-му-у-му-у, му-у-му-у-му-у, му-у-му-у-му-у».
Усе це звучало дуже голосно і навіть гнітюче, але діти зауважили, що коли стадо ковзає по колу, то щораз інше місячне теля залишає слід, схожий на нефритово-зелений рідкий клей, а наступне теля розкачує його на тонкі, гладенькі, прозорі листи.
— Добре, добре, вже досить! — закричав Папуга, намагаючись перекричати хорове мукання.
Місячні телята, трохи спантеличені, зупинилися, їхні голоси завмерли, а на траві залишилося зо два десятки пластів, схожих на тонке, крихке зелене скло.
— Ніяк не можуть навчитися рахувати, — роздратовано сказав Папуга. — Ну, нехай, усе одно знадобиться.