Трансгалактичний розвідник
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: Видавництво дитячої літератури “Веселка”
- Переводчик: Ростислав Дуб
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Трансгалактичний розвідник». Краткое содержание книги:
Минає 862 рік Нової Космічної Ери, тобто 862 рік, відколи люди вперше ступили на поверхню Марса. За цей час вони освоїли всі планети сонячної системи — упоралися і з пустелями Марса, і з формаліновими болотами Венери, і з бурями Нептуна, і з надмірною радіацією Сатурна. Тепер людству стала тісна сонячна система, як колись стала тісна Земля. І ось екіпаж сміливців на штучній механопланеті вирушає за межі сонячної системи — в сузір’я Центавра…
Запрошуємо вас, діти, хоч заочно стати учасниками цієї подорожі — ви будете свідками багатьох цікавих і незвичайних пригод.
— Це перебільшення, — скромно усміхнувся Робик.
— Звісно, перебільшення, — озвалася Алька.
— Але не таке вже й велике, — сухо мовив Робик. — бо на планетах сонячної системи найкращі роботи — сатурнянські. Я на щорічному олімпійському конкурсі Роботів-Опікунів завоював дві золоті медалі за свою розумову і механічну вправність.
Близнята глянули на Робика з щирою повагою. Він і справді був напрочуд симпатичний робот, хоч інколи, як і всякий робот, поводився надто поважно.
Але саме ту мить, коли вони думали про Робикову надмірну поважність, він несподівано захихотів.
— Ми, роботи із Сатурна, — сказав він, — маємо, крім інших, дві гарні риси, властиві тільки нам.
— Які?
— Вмонтовану симпатичність і почуття гумору.
— І нахил до базікання! — раптом розсердився Йон. — Чи ви дасте мені, нарешті, розповісти про себе до кінця?
— Будь ласка, говори, — гречно, але неприязно сказав Робик.
Йон удав, що не дочув гіркоти в його голосі.
— Якщо говорити про моє замилування, — знову почав він, — то признаюся, що я цікавлюсь пілотажем на найбільших швидкостях. Крім того, дуже люблю астрохімію і музику. В інституті обстеження нахилів і здібностей мені порадили обрати одну з двох спеціальностей, до яких я маю найбільшу здатність. Це пілотаж на найвищих швидкостях або наука композиції.
— Що-о? — скрикнула Алька. — І ти ще й вагаєшся?
— Вагаюся.
— На людство чекає загибель, — сумно мовила дівчина. — Кожен другий чоловік цікавиться поезією, музикою, кіно або літературою. Це зле скінчиться.
Йон, Алик і навіть Робик засміялися.
— Моя дорогенька, — поблажливо сказав Робик.
— Моя кохана, — ущипливо мовив Алик.
— Люба моя Алько, — лагідно усміхнувся Йон. — Ти трохи по-старосвітському зневажаєш мистецтво. Це було ще нічого за часів раннього заселення планет. Але тепер? Тепер навіть немовлятам відомо, що людство може рухатися вперед тільки тоді, як буде розвиватися всебічно.
— Ох, — сердито знизала плечима Алька. — Не вичитуйте мені істин, які годяться хіба що для дитячого садка.
— Йоне, — мовив Алик, і в його голосі забринів щирий смуток. — На неї нема ради. Є тільки один вихід…
— Який? — здивувався Йон.
— Треба, щоб вона закохалася.
— Прошу не говорити про мене таких дурниць! — крикнула Алька і вся спаленіла. — Чуєте!
Робик здивовано звів брови.
— Яких дурниць? — спитав він. — Адже кожна нормальна людина з часом закохується. З погляду природи ти мусиш визнати таку можливість.
На хвилю Альці забило дух. Потім вона поступилася. Однак усмішка її була не з ласкавих.
— Визнаю таку можливість, — мовила вона. — Тішусь тільки, що це не скоро настане і що мені не загрожує небезпека закохатися в котрогось із вас.
Та Робик уперто вів своєї:
— Звичайно, ані твого брата, ані мене до уваги брати не слід. Але Йона?
— Годі, Робику! — крикнув Йон. — Вернімося до своєї теми. Бо ми справді розмовляємо, наче в дитячому садку.
Робик ображено вклонився:
— Будь ласка. Я можу взагалі не говорити.
Настала неприємна мовчанка. Перервав її нарешті Алик, що, мабуть, єдиний щиро тішився з тієї ситуації.
— Ну, мабуть, тепер наша черга, сестричко, — сказав він весело. — Ти старша за мене на годину, тому починай перша.
Алька поважно кивнула головою і мовила:
— Нам по тринадцять років, сім місяців і дванадцять днів. Народилися ми на Старій Батьківщині, в Європі, в місті Торуні.
— Батьківщина Коперніка, — втрутився Робик, — доісторичного астронома, який уперше довів…
— Знаємо, знаємо, — перебили його Алик з Йоном.
— …що Земля і решта планет утворюють геліоцентричну систему, — вперто вів своєї Робик. — Основна праця його має назву “Про оберти”.
Алька поблажливо почекала ще хвилю, але Робик, на щастя, замовк.
— Народилися ми в Торуні, рідному місті нашого тата. Та що наші батьки теж пішли працювати до крайніх лабораторій сонячної системи і на Землі бувають лише у відпустку, ми з Аликом живемо в своєї тітки Індри, в Делі.
— Стривай, стривай, — перебив дівчину Йон. — Не кажи, де лежить це місто. Воно лежить в А…
— Ну, ну? — зрадів Алик.
— В Азії! — радісно вигукнув Йон.
— Справді. А звідки ти знаєш географію Землі? — здивувалася Алька, але, не чекаючи відповіді, повела далі: — Коли говорити про мої нахили, то признаюся, що я цікавлюся мікрофізикою і особливо нейтронами. Крім того, з практичних спеціальностей мене приваблює пілотаж на великих швидкостях і ще астрогеологія.