Трансгалактичний розвідник

— Не рахуючи, мабуть, людей, — додала Алька.

— Авжеж, — погодився Робик.

— Може, краще змінимо тему нашої розмови, — усміхнувся Йон, — Адже ми ще навіть не познайомилися як годиться.

— А й справді, — підтримав його Алик.

Алька цього разу показала себе з найкращого боку. Вона задумливо глянула на Йона блакитними очима і сказала тихо, майже сентиментально:

— А мені здається, що ми вже давно знайомі.

Алик глузливо посміхнувся, однак, побачивши, як прояснів Йон, утримався від жарту. І поважно вже мовив:

— Так виходить, що про наших батьків ми знаємо все, що треба. Бо хто вивчає в школі сучасний пілотаж на великих швидкостях, той повинен знати, хто такі Орм і Гелена Соги. А хто вчиться астрохімії, тому мають бути відомі праці Яна і Чандри Роїв. Усі ми знаємо “Закон Роїв”. Залишається тільки питання особисте, що його ми, діти Роїв, ставимо тобі, нащадкові Согів. Які твої батьки взагалі?

Йон підняв догори долоню, відставивши великого пальця — таким жестом астропілоти споконвіку або бажали один одному щастя, або сповіщали про перемогу.

— Отакі, — відповів. — А ваші?

— У нас, на Землі, — засміявся Алик, — у сиву давнину був такий вираз: “Тверді як мур”.

— Щось я ніби чув таке, — замислено мовив Йон. — Чи це означає, що вони також “трансгалантичні?”

— О, саме так, — підтвердила Алька.

— Ну, тоді все гаразд, — зрадів Йон. — Отже, в усіх нас батьки “тверді як мур”. Тільки… що означає слово “мур”?

Алька з Аликом знизали плечима.

Робик відкашлявся.

— Мені дуже прикро, але я теж не знаю, — признався він. — Це питання для фахівців.

— Робику! — обурився Йон. Алик з Алькою глузливо перезирнулися.

— Вибачте, — холодно сказав Робик. — Нема з чого сміятися. Я знаю стільки, скільки мене навчено. У нас, на Сатурні, нема таких висловів.

— Ну, звісно, — не витримав Алик. — У вас на Сатурні взагалі не було давнини.

— Так, не було, — погодився Робик — Адже Сатурн почали заселяти досить пізно. Перші селища там з’явилися шістсот другого року космічної ери. Ну то й що? Земля теж має свої вади.

— Не заперечую, проте… — почала Алька.

Проте Робик, чарівливо усміхаючись, не дав їй розпочати нову суперечку.

— Звертаюся до твого логічного мислення, люба Алько, — солодко мовив він. — Нехай Йон розповідає про себе.

Алик здивовано похитав головою: Робикове звертання до логічного Альчиного мислення подіяло якнайкраще. Вона слухняно кивнула головою.

— Маєш рацію.

Йон трохи розгубився.

— Власне… я скажу лише кілька слів. Мій вік ви вже знаєте: мені чотирнадцять років і три місяці. Я народився в столиці Сатурна — Акрі, що, як відомо, закладена на тому місці, де вперше приземлилися люди на Сатурні.

— Названо її так тому, — додав Робик, — що першим астророзвідником на Сатурні був африканець із міста Акри.

— Це ми знаємо, — сказала Алька.

— Мої батьки, — вів далі Йон, — уже п’ять років ведуть спостереження на межі сонячної системи і живуть на Сатурні лише три місяці на рік. Я мешкаю в інтернаті. Звісно, разом з Робиком, який, по-моєму, є найкращим Роботом-Опікуном у цілій сонячній системі.