Коротка історія семи вбивств

Найгірше вийшло з дефібрилятором. Щоразу, коли Бенджі пронизував струм і тіло його здригалося, весь той натовп теж здригався; навіть ті, що стояли зовні й не могли нічого бачити. Електрошок — здригання тіла — стрибок натовпу. Електрошок — тіло дриг — натовп плиг. Електрошок: тіло — дриг, натовп — плиг. За годину лікар Лопес оголосив те, що можна було оголосити відразу після прибуття тіла. А вже потім... ой. По натовпу прокотилося, що лікарі його могли врятувати — але не змогли, і теперечки Бенджі Вейлз — мертвий. Спершу вибили двері в невідкладній. Три тисячі — чоловіки, жінки та діти, більшість зі зброєю, інші з такими серцями, що й зброї не треба. «Ну, засранці, тримайтеся!.. Ми вас тут, бомбоклат, усіх рознесем... ми зітрем у порох усю цю срану лікарню!.. П’ятдесят лікарів і сестер — за вбивство Бенджі!..» Якісь чоловіки схопили медсестру й почали частувати ляпасами. Лікар Лопес кинувся до них, але двоє схопили його й одходили руків’ями пістолетів по голові. Юрба перевернула стійку реєстратури, а бідні охоронці зробили єдине, на що були здатні, — вони втекли. Лікар не знає, як таке сталося, але незабаром на ту бурхливу юрбу накотилася нова юрба — з криками, що лікарі тут ні до чого, а в смерті Бенджі винні нацпати.

У неділю, ближче до вечора, стався набіг на Вісім Провулків, зокрема на Шостий. Вистріляли всіх чоловіків, яких побачили, і зґвалтували всіх жінок, до яких дотяглися. Спалили майже третину будинків, а під завісу підкосили ще й кількох дітлахів. Два дні по тому було практично спустошено Третій Провулок. Потім цей шквал перенісся в Маямі: стрілянина з тачок на ходу, дірки від куль у «Хонді-Акорді» та мотоциклах, прошиті чергами вікна, набіги на нічні клуби. Двоє моїх приятелів розповідали, що вони ледве вибралися з «Ролекс-клубу», де озброєні дулами Ямайці влаштували між собою криваву розбірку. Прем’єр-міністр був змушений звернутися до ЛПЯ — із закликом до перемир’я; у справу довелося втрутитися навіть церкві, яка організувала хресні ходи за мир. Насильство припинилося лише тоді, коли перестрілки стали заважати підготовці до похорону Бенджі. Я на похорон не пішов. Офіційно мене тут навіть не повинно бути. Окей, брешу. Звісно, я сходив на той похорон, але мене там, мабуть, прийняли за охоронця абощо. Останнього разу на моїй пам’яті такі пишні похорони були тільки у Співака.

Людей тисяч двадцять, не менше. Серед них, звісно ж, колишній прем’єр-міністр. Чи є сенс нагадувати: сімдесят шостого він очолював опозицію, потім вісімдесятого став прем’єром, а дев’яносто першого знову пішов у опозицію. Попереду — духовий оркестр, майже як у Новому Орлеані: чоловіки всі в білому, дівчата в червоних міні-спідницях і з помпонами. Далі труна, чорна зі срібними ручками, а в ній — винуватець урочистості в чорному оксамитовому костюмі (якщо ти більше не пітнієш, чому б не вирядитися в зимовому стилі?) Відразу за оркестром — скляний катафалк із труною, який везуть білі коні. Далі йде колишній прем’єр-міністр, а поряд з ним — «дама серця» Бенджі, в чорній облиплій сукенці та в золотому ланцюгу, як на реперах. Здоровенні сережки. Глянувши на неї, відразу помічаєш і решту жінок. Міні із золотої парчі, міні рожеві, міні білі, панчішки в сіточку, височезні сріблясті підбори, капелюшки, схожі на птахів, капелюшки, схожі на пташенят, розмаїття ланцюгів і ланцюжечків. На одній дівчині — відкрита чорна сукня з розрізом до самих сідниць. І всі жінки шпацирують вулицею, наче подіумом.

Джосі подавав клопотання про звільнення (слово, яке стосовно нього звучить щонайменше кумедно), щоб побути на похороні свого сина, але його не відпустили. З якого б дива? Випустити з в’язниці головного дона до двадцяти тисяч його прихильників — і як його після цього отримати назад? Уряд США, напевно, почувши про таке, тисячу разів прокричав «ні!». Кумедно, що, поки Джосі у вісімдесяті будував свою імперію — не без суттєвої сторонньої допомоги, звісно, — всім до нього абсолютно не було діла. Довбаний Нью-Йорк, хіба ні? Чуваче, а я ж казав йому не підкидати так високо своє гівно. Чорним справді треба навчитися приборкувати свій йобаний темперамент. У той день, точніше — ніч, вісімдесят п’ятого року Джосі Вейлз вискочив нізвідки і доскочив аж до верхівки списку УБН[535] і списку федералів. І щойно ЛПЯ злетіла з владного Олімпу, він тут же сів.