Коротка історія семи вбивств
- Автор: Джеймс Марлон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-679-508-7
- Переводчик: Анатолий Хливный
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Коротка історія семи вбивств». Краткое содержание книги:
Книжка здобула Букерівську премію 2015 року і викликала бурхливу реакцію читачів та літературної критики.
УВАГА!
Текст книжки містить фрагменти, пов’язані з сексом, насиллям та розповсюдженням і вживанням наркотичних речовин! Містить ненормативну лексику! Не рекомендовано особам до 18 років!
Перекладачі намагалися максимально передати специфіку живої мови персонажів.
Але до всього цього, що вище він підіймався, то більш недоторканним ставав. І безкарним. Якось Джосі жене на автівці вулицею — якою, не пам’ятаю, але це в містечку Денемтаун[536]. Так от, Вейлз на шаленій швидкості в’їжджає прямо в автобус. Вискакує розлючений водій. Вейлза він просто не помічає і, замість того щоб якось залагоджувати конфлікт з винуватцем, збирає довкола себе натовп. Вже не знаю, що він там таке говорив, але розпалювався все більше й більше, кричав і погрожував. Заткнувся він лише тоді, коли одна з жінок прокричала: «Та це ж Джосі Вейлз!» — і вся вулиця кинулася врозсип, залишивши того невдаху самого. Джосі на нього навіть не глянув, — а чувак, як той Дорожній Бігун, стрімголов кинувся прямо до поліційного відділку. Бідолаха. Приблизно через півгодини туди заявляється Джосі з десятком своїх горлорізів. Заходять усередину, хапають водія і тягнуть надвір. Жоден фараон навіть вухом не повів. Чувак наклав у штанці й заголосив, як слиняве дівчисько, коли побачив, що полісмени бздять, і це у своєму ж власному відділку. Ну а як вийшли, то — прямо на очах у фараонів та роззяв — ті, хто з волинами, почали стріляти у водія, а ті, хто без волин, вдарили ножами. Скупчилися, як ворони, над свіжим трупом. Джосі, зрозуміло, заарештували, тільки у тій розправі не виявилося жодного свідка. Прямо-таки жодного.
Тим часом з Калі стали надходити скарги, що цей нахабний довболоб дозволяє собі так багато, як ніхто інший собі досі не дозволяв. Мовляв, подавай йому і його «групі» ще й Британію.
Він був тим крутеликом, який вирушив зі своїми бандюками в Рему і замочив там дванадцятьох. Навіщо? Бо дехто там, бачте, почав нарікати, що їхні інтереси зовсім уже ігнорують. Джосі завжди вирізнявся грубою прямолінійністю. Поліція видала ордер на його арешт, і тоді Джосі переметнувся в СІНА, але коли й там привернув до себе увагу, стрибнув назад на Ямайку. Тут його чекав суд, але на єдиного свідка раптово напала амнезія (ой, стійте, її ж там не було, ой, зачекайте, та й часу вже скільки спливло; та ж вона не міняла лінз і тепер сліпа, як курка вночі; реально, вона просто не пам’ятає, бо була дуже налякана тим усім, бо ж кулі свистіли звідусюди).
А торік, коли його дочка стояла біля якогось клубу зі своїм бойфрендом, раптом налетіла ватага головорізів з Восьми Провулків і відкрила по них вогонь. Хлопця зрешетили, як ту головку сиру, суцільні дірки. Дівчина обвивала руками його нерухоме тіло, коли до неї підійшли і зробили постріл прямо в голову. Хочеться сподіватися, що перед цим її хоча б не зґвалтували. Я все ще роздумую над тим, чи знали ті бандюги, хто вона така. Річ у тому, що якщо ти весь час тиснеш, то рано чи пізно твої вороги теж натиснуть у відповідь, — як це було із Ґризельдою в Маямі. А якщо ти й далі плодиш ворогів, то рано чи пізно вони скупчаться в критичну масу. І тоді вже лише справа часу, коли твої вороги у своїй нещадності зрівняються з тобою, — адже це ти сам, як на те пішло, весь час підвищуєш планку. Щодо мене, то я ніколи не перебуваю в одному місці так довго, щоб дати своїм ворогам зібратися докупи. Це така ж штука, як будь-які інші стосунки: ти сам їх підгодовуєш. Ось чому я ніколи не затримувався ні в Колумбії, ні в Кінгстоні. Я — посередник. Ну а щодо критичної маси... На той час федерали вже накопичили на Джосі стільки звинувачень, що за ним почалося полювання. Хтось у тій війні за наркотики повинен був вийти переможцем, — але в жодному разі не ніґер з карибської діри, якому належало займатися лише «травою». Цього разу вони таки посадили його до в’язниці. І цього разу він там згине.
Отже, я прийшов до нього в тюрму, але не в час, що відводиться для побачень. Щойно я тихо покликав його на ім’я, він сів на своєму ліжку й поволі підвів голову. А піднявши її та вдивившись, усміхнувся, але якось невпевнено, ніби трохи сором’язливо. І сказав:
— Я знав, що вони пришлють тебе.
— Як справи, mijo[537]?
— Дивлюсь на тебе — і ліпше, Докторе Лав.
Два
іс Сеґрі? Міс Сеґрі? Мілісент Сеґрі? Міс Сеґрі?
— Не міс.
— О, перепрошую, місіс Сеґрі.
— Не міс і не місіс, а Мілісент. Мілісент Сеґрі.
— Окей, мем.
— От і добре. Скільки за все?
— За весь рецепт чотирнадцять доларів сімдесят центів, мем.
Знаєте, весь цей фемінізм — не більше ніж пристрасть білих американок повчати небілих, що робити і як робити, наче вони твої покровителі та, якщо ти будеш старатися і робитимеш все, як я, ти зможеш бути вільною, як я, — але є одна річ, у якій я солідарна з ними: я ненавиджу, коли зобов’язана розкривати свій родинний стан комусь, кого я не знаю, особливо чоловікам. Взяти хоча б цю нісенітницю довкола самого статусу, так ніби «заміжня» і «стара дівка» (ну, тобто місіс і міс) — єдині варіанти для визначення того, хто я така. Статус, бачте; без нього — ні до Бога, ні до порога. Особливо, якщо ти жінка: ти просто зобов’язана його мати. Привіт, великий хлопчику, ось мій статус. Здоров, перш ніж я скажу тобі своє ім’я — ось тобі мій статус. Може, простіше говорити, що я — лесбіянка, і хай цікаві самі визначаються з цим питанням щодо мого «родинного стану».
Так. «Ксанакс» — проти тривоги. «Валіум» — для сну. «Прозак» — під час депресії. «Фенерґан» — коли нудота. «Тайленол» — від головного болю. «Міланта» — від здуття. «Мідол» — проти спазмів. Тобто, Господи Ісусе, менопауза на порозі. Чи є якийсь швидкодійний засіб від припливів[538]? Вагітніти я не збираюся, то навіщо тримати двері відчиненими? Я в «Райт ейді»[539] в Істчестері, у Бронксі, всього за квартал від мого житла на Коста-авеню. Серпень; це означає, що скоро вже два роки, як я живу там. Само собою, при «Бет Ізраелі»[540], де я працюю, є своя аптека, але я «отоварюю» рецепти в Істчестері, — бо хто захоче тримати у своєму лікувальному закладі медсестру, яка купує стільки пігулок? Так, це конфіденційні справи, — але я не знаю випадку, щоб хтось, дай йому волю й привід, не став би обговорювати поза очі оті твої конфіденційні справи. Я прагну спростити собі життя, — за останні кілька років у мене вже алергія на складні речі... Вам остогид чоловік, який однаковісінький і вчора, і сьогодні, і завжди? Дайте йому мій номер... Пік нестерпності настає, коли вони починають говорити про свої почуття і (це мені особливо «подобається») про майбутнє цих почуттів. Тут мені стає так зле, що рука сама тягнеться за «Фенерґаном».
Тож я переходжу вулицю і забігаю в аптеку, що біля автобусної зупинки. «Зантак». Він потрібен мені після того, як я заковтую на сніданок мафій. Я мрію, щоб оці «Данкін Донатси»[541] не стояли впритул уздовж усього Ґан-Гілл-роуду, — тоді я могла б обмежитися лише кавою. Терпіти не можу Ґан-Гілл-роуд. Особливо в ці вологі дні, коли зима ще не наважується піти, а весна — прийти їй на зміну А поки вони зволікають, у мене є реальний шанс зіпсувати взуття. Біля станції метро — все ті ж старші чоловіки, яким нема куди йти, і складно сказати, дивляться вони на мене як чоловіки чи як Ямайці. Сам шлях з вулиці до дверей, далі до турнікета і до поїзда аж ніяк не назвеш приємним, а тут ще й стій у голубиному лайні, чекаючи 5-го маршруту. І, як завжди, ніхто з пасажирів, що чекають поїзда, не схожий на того, хто кудись поспішає. Ні тобі сумок із закупами, ні рюкзаків, ні кейсів — нічогісінько! У мене ж вигляд переможниці конкурсу «Міс Діва Марія» — бо, бачте, їду до лікарні. Ще навіть не медсестра, ще тільки вчуся.
Пригадую, директор курсів подивився на мене й зауважив:
536
Денемтаун — район у Кінгстоні.
537
Mijo (ісп.) — синку.
538
Приплив — відчуття жару в клімактеричний період.
539
«Райт ейд» (Rite Aid) — мережа аптек у США.
540
«Бет Ізраель» (Beth Israel) — великий медичний комплекс у Нью-Йорку.
541
«Данкін Донатс» (Dunkin’ Donuts) — міжнародна мережа каварень з кондитерськими виробами.