Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
Коли Данбар за хвилину чи дві очутився, з носа в нього юшила кров, а череп йому розривав той самий жахливий біль, який він досі так старанно симулював. У палаті стояв страшний бедлам. Сестра Качкіт ридма ридала, а Йоссар’ян, винувато примостившись поруч із нею на краєчку ліжка, намагався втішити її. Начальник шпиталю, в чині полковника, був сам не свій від гніву. Він горлав, що не потерпить непристойних вільностей з боку пацієнтів щодо своїх медсестер.
— Чого ви до нього присікалися? — проквилив з підлоги Данбар, кривлячись від нестерпної муки. Навіть звуки власного голосу відлунювали йому в скронях, як удари молота. — Хлопець нічого такого не зробив.
— Я кажу про вас! — гаркнув на всю пельку кощавий, однак статечний полковник. — І вам це так просто не минеться.
— Чого ви до нього присікалися? — подав голос Йоссар’ян. — Хлопець лише гепнувся головою об підлогу.
— Я кажу і про вас! — заявив полковник, із люттю обертаючись до Йоссар’яна. — Ви ще пошкодуєте, що хапали сестру Качкіт за груди!
— Я не хапав сестри Качкіт за груди, — мовив Йоссар’ян.
— Це я схопив її за груди, — мовив Данбар.
— Та ви що, обидва показилися? — пронизливо заверещав отетерілий полковник і, білий, як крейда, позадкував до дверей.
— Еге ж, докторе, в нього справді не всі вдома, — заспокоїв його Данбар. — Йому щоночі сниться, ніби він тримає в руках живу рибу.
Полковник застиг на місці, мов укопаний.
— Тримає що?! — в незворушній тиші перепитав він, гидливо зморщивши свого елегантного носа.
— Живу рибу в руці.
— Якої породи? — суворо спитав полковник у Йоссар’яна.
— А біс його зна! — відказав Йоссар’ян. — Я на рибі не знаюся.
— А в якій руці ви її тримаєте?
— Щоразу в іншій, — відповів Йоссар’ян.
— Інша риба — інша й рука, — докинув Данбар.
Полковник обернувся й підозріливо глянув на Данбара.
— Справді? А вам це звідки відомо?
— А я йому теж снюся разом з рибою, — без тіні посмішки пояснив Данбар.
Обличчя полковника налилося кров’ю. Він не знав, що відповісти, і тільки зміряв обох приятелів крижаним, осудливим поглядом.
— Встаньте з підлоги й лягайте в ліжко, — нарешті сухо промовив він Данбарові.— І щоб я більше не чув про ваші бридкі сни! У мене в штаті є на те окремий спеціаліст.
Майор Тлумачсон, лікар-психіатр, до якого було направлено Йоссар’яна, зустрів його тихим усміхом. Це був невеличкий на зріст черевань з лагідним голосом та вкрадливими манерами.
— А як вам здається, — запитав він, — чому полковник Феррідж вважає ваші сни бридкими?
— Я гадаю, що пояснення треба шукати або в моєму сні, або в самому полковникові Ферріджі,— чемно відказав Йоссар’ян.
— Прекрасно сказано, — зауважив майор Тлумачсон. На ньому були скрипучі солдатські черевики, а чорне, як сажа, волосся неслухняно їжачилось на голові.— Не знаю, чому, — довірчим тоном признався він, — але полковник Феррідж завжди нагадує мені морську чайку. Розумієте, він не вірить у психіатрію.
— Схоже, ви не дуже любите морських чайок, — мовив Йоссар’ян.
— Не дуже, — знервовано хихикнув майор Тлумачсон і заходився любовно пригладжувати своє відвисле подвійне підборіддя, немов там була справжня борода. — Як на мене, то ваш сон просто чудовий. Я сподіваюся, що він повторюватиметься частенько, і ми ще не раз зможемо його обговорити. Може, закурите? — Йоссар’ян відмовився, а лікар усміхнувся. — Як вам здається, — багатозначно запитав він, — чому вам так неохота взяти в мене сигарету?
— Бо я щойно вже одну скурив. Он вона — ще тліє в попільничці.
— Ну що ж, цілком щире пояснення… — хихотнув майор Тлумачсон. — Але я сподіваюся, ми незабаром знайдемо й істинну причину. — Зав’язавши на подвійний бантик шнурок черевика, він узяв зі столу й поклав собі на коліна жовтий блокнот з полінованим папером. — Отож риба, яка вам сниться… Поговорімо про неї. Це що — завжди одна й та сама риба?