Пастка на дурнів

Винуватий в усьому почасти був Йоссар’ян, бо якби він не пересунув на карті лінію фронту під час Великої Облоги Болоньї, майор …де Копитляй, можливо, не згинув би й міг стати йому у пригоді; а якби Йоссар’ян не заповнив квартири для нижніх чинів бездомними дівчатами, Кристі, можливо, не закохався б у свою кралю, побачивши її голою від пупка до п’ят в одній із кімнат, де йшла азартна гра в очко і де ніхто не звертав на дівчину жоднісінької уваги. Кристі сидів у жовтому м’якому кріслі й крадькома позирав на неї, зачарований тією флегматичною незворушністю, з якою вона сприймала загальну до себе байдужість. Дівчина позіхнула і вразила Кристі до глибини душі. Йому зроду не доводилось бачити такого героїчного самовладання.

Вона подолала п’ять крутих сходових прольотів, марно сподіваючись продати себе пересиченим солдатам, у яких цього добра було під рукою донесхочу й задарма; платну дівку не захотів ніхто за жодну ціну, навіть коли вона немов знехотя виконала перед ними стриптиз у надії спокусити, кого-небудь своїм струнким, міцним, зрілим, справді розкішним тілом. Ніхто не звернув на неї уваги, і вона, скоріш утомлена, ніж розчарована, почала була вдягатись, але потім сіла в крісло і якийсь час відпочивала, безтямно споглядаючи гру й намагаючись зібратися з духом, щоб довершити нудну процедуру вдягання і знову йти на панель. Вона потяглася. Потім, мимовільно зітхнувши, підвелась, недбало натягла на себе тісні бавовняні штанці й чорну спідничку, ступила в черевички і вийшла геть. Кристі вислизнув слідом, а коли години за дві Йоссар’ян із Аарфі повернулись до офіцерської квартири, вона там знову натягала свої штанці й спідничку, і Йоссар’ян раптом пригадав капелана з його настирливими відчуттями, що подібне з ним уже було. Повноту враження порушував тільки Кристі, що стояв, засунувши руки в кишені, і здавався глибоко нещасним.

— Вона збирається йти, — кволим, якимось не своїм голосом промовив він. — Вона не хоче залишатись.

— А ти заплати їй наперед — до самого вечора, — порадив йому Йоссар’ян.

— Вона повернула мені гроші назад, — признався Кристі. — Їй зі мною нудно, і вона хоче пошукати когось іншого.

Взувшись, дівчина на мить завмерла, понурим поглядом пропонуючи себе Йоссар’янові й Аарфі. Тонкий білий светрик без рукавів спокусливо облягав її масивні високі груди й круті звабливі стегна. Йоссар’ян відповів на її погляд — він її таки оцінив. Потім похитав головою.

— Баба з воза, коням легше, — байдуже зауважив Аарфі.

— Не кажи так про неї,— благально, але з гнівним докором запротестував Кристі.— Я не хочу її відпускати.

— А що в ній такого особливого? — по-блазенськи ошкірився Аарфі.— Шльондра як шльондра.

— І не називай її так!

Дівчина байдужно знизала плечима і, не поспішаючи, легко попрямувала до виходу. Кристі розпачливо кинувся вперед відчинити їй двері. Коли вона пішла, він, наче прибитий горем, заціпенів. На його промовистому обличчі залягла печать глибокого смутку.

— Не горюй, Кристі,— спробував, як міг, утішити його Йоссар’ян. — Ти ще не раз її побачиш. Ми ж знаємо, де збираються всі римські шльондри.

— Прошу тебе, не називай її так, — мало не плачучи, тихо мовив Кристі.

— Ну, даруй, — пробурмотів Йоссар’ян.

— На вулицях аж роїться від проституток, нічим не гірших за цю, — по-своєму спробував підбадьорити його Аарфі.— До речі, ця не така вже й краля, — додав він тоном знавця і самовпевнено, спогорда посміхнувся. — А ти так рвонув відчиняти перед нею двері, неначе й справді в неї закохався.