Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
— Він не такий уже й мерзотник.
— І ви ручатиметеся за нього головою?
— Ну, головою, мабуть, ні.
Майор Тлумачсон єхидно посміхнувся й записав у блокноті: «Данбар».
— А чого це ви шкутильгаєте? — зненацька запитав він, коли Йоссар’ян уже прямував до дверей. — І що це за ідіотська пов’язка у вас на нозі? Вам же голову треба лікувати, хіба ні?
— Мене поранено в ногу. Через це я в шпиталі.
— Е ні, голубе, ви в шпиталі не через це, — злісно ошкірився майор Тлумачсон. — Вас поклали до шпиталю тому, що у вас камінь у слинній залозі. Виявляється, ви не такий уже й розумний. Ви навіть не знаєте, з чим вас поклали до шпиталю.
— Мене поклали до шпиталю з пораненою ногою, — стояв на своєму Йоссар’ян.
Майор Тлумачсон у відповідь лиш саркастично реготнув.
— Ну, гаразд, гаразд, привіт вашому Данбарові. І скажіть, нехай неодмінно йому присниться сон, який я вам радив побачити.
Але Данбар страждав від приступів нудоти із запамороченням та хронічної мігрені і відмовився допомагати майорові Тлумачсону. Удосталь було кошмарів у Голодного Джо, який уже встиг відлітати шістдесят завдань і тепер знову чекав наказу про відправку додому, але й він не захотів ділитися своїми снами, коли приходив до шпиталю навідати друзів.
— Невже ні в кого немає підходящого сну для майора Тлумачсона? — бідкався Йоссар’ян. — Я б хотів його чимось утішити. Він такий нещасний.
— Після того, як я дізнався, що вас поранено, мені почав снитися один вельми химерний сон, — висповідався капелан. — Раніше щоночі снилося, як убивають мою жінку, або як вона сама конає… або як умирають мої малята, подавившись чимось смачненьким під час обіду. А от тепер мені сниться, що я пливу під водою, а акула гризе мене за ногу — якраз у тім місці, де у вас пов’язка.
— Чудовий сон! — вигукнув Данбар. — Б’юсь об заклад, майор Тлумачсон буде у захваті!
— Жахливий сон! — закричав майор Тлумачсон. — У ньому є все — і біль, і каліцтво, і смерть. Я певний, що ви приснили цей сон на зло мені. І, знаєте, щиро кажучи, я не певний, що людина з такими мерзенними снами має право служити в армії.
Йоссар’янові здалося, що перед ним миготнув промінь надії.
— Можливо, ваша правда, сер, — тонко зауважив він. — Я от думаю: чи не годилося б мене списати на землю й повернути додому?
— А вам ніколи не спадало на думку, що ваша неперебірливість щодо жінок базується на підсвідомому прагненні вгамувати глибоко прихований страх перед імпотенцією?
— Авжеж, спадало.
— Тоді навіщо ж ви це робите?
— А щоб угамувати глибоко прихований страх перед імпотенцією.
— А чому б вам натомість не знайти собі якесь інше заняття? — співчутливо запитав майор Тлумачсон. — Приміром, риболовлю. Що ви в ній побачили, в цій сестрі Качкіт? Як на мене, то вона аж надто сухоребра. Слизька й кощава. Як риба.
— При чому тут сестра Качкіт? Я її ледве знаю.
— Тоді чому ж ви хапаєте її за бюст? Невже тільки тому, що в неї є бюст?
— Це Данбар її хапає, а не я.
— Ет, ви знову своєї,— вигукнув майор Тлумачсон з кислою зневажливою посмішкою й гидливо кинув олівця на стіл. — Ви що, справді гадаєте, що вам удасться в такий спосіб уникнути відповідальності? Ховаючись за чужі спини? Щось ви мені не подобаєтеся, Фортіорі, зрозумійте це. Зовсім не подобаєтесь.
Йоссар’ян нараз відчув, як у повітрі холодно й вогко запахло небезпекою.
— Я зовсім не Фортіорі, сер, — несміливо прошепотів він. — Я — Йоссар’ян.
— Хто?
— Моє прізвище — Йоссар’ян, сер… Мене поклали до шпиталю з раною в нозі.
— Ваше прізвище — Фортіорі! — з войовничим запалом відпарирував майор Тлумачсон. — Вас поклали до шпиталю з каменем у слинній залозі.
— Ну, годі, облиште, майоре! — не витримав Йоссар’ян. — Повірте, що я все-таки краще знаю, хто я такий!
— Ось вам офіційний військовий документ, — відказав майор Тлумачсон, — і тут чорним по білому написано, хто ви. Ви — Фортіорі. До речі, даю вам дружню пораду: вгамуйтеся, поки не пізно. Вчора ви були Данбаром, сьогодні ви — Йоссар’ян, а завтра скажете, що ви — Вашінгтон Ірвінг. Та ви знаєте, що з вами коїться? У вас безперечне роздвоєння особистості, ось у чім ваше лихо!
— Можливо, тут ваша правда, сер, — дипломатично погодився Йоссар’ян.
— Я знаю, що моя правда! У вас манія переслідування й у вельми тяжкій формі. Ви гадаєте, що всі намагаються заподіяти вам лихо.