Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
— Мотай звідси, гнидо!
Чолов’яга весь напружився і зиркнув на нього лютим поглядом.
— Він майор, — пояснив Данбар. — Ти візьми трохи нижче і стань на якийсь час, скажімо, прапорщиком Гомером Ламлі. Тоді одразу зробишся сином члена Законодавчої асамблеї штату і братом нареченої чемпіона з лижного спорту. Скажи йому, що ти — капітан.
— Я капітан, — сказав Йоссар’ян, повернувшись до другого Данбарового сусіда, котрий перелякано причаївся на своїм ліжку. — Мотай звідси, гнидо!
Переляканий пацієнт тут же зіскочив з ліжка і дав драла. Йоссар’ян звалився на його місце і став прапорщиком Гомером Ламлі; тепер він буде замість нього мучитися приступами нудоти і обливатися липким потом. Він знову заснув, а коли за годину прокинувся, знову захотів стати Йоссар’яном: батько законодавець і сестра наречена чемпіона з лижного спорту чомусь не приносили йому особливої радості. Данбар провів Йоссар’яна до його палати, витурив Ентоні Ф. Фортіорі з ліжка і звелів йому знову тимчасово побути Данбаром. Прапорщик Гомер Ламлі в Йоссар’яновій палаті так і не з’явився, зате там з’явилася сестра Занудер і, сповнена святенницького гніву, засичала, мов підмокла петарда. Вона зажадала від Йоссар’яна неможливого: загородивши собою прохід до його ліжка, наказала негайно лягати. Ще ніколи її гарненьке личко не виглядало таким бридким. Сентиментальна й добросерда, вона цілком щиро радувалася з приводу чийогось весілля, заручин, дня народження чи ювілею, навіть коли йшлося про людей, яких вона зроду не бачила. Та тут її наче якась муха вкусила.
— Ви сповна розуму? — заходилася вона в пориві доброчесності шпетити Йоссар’яна, обурено трясучи пальчиком перед його очима. — Ми не дозволимо вам загнати себе на той світ!
— Я сам собі голова, — заперечив Йоссар’ян.
— А ваша нога? Ми не допустимо, щоб ви втратили ногу!
— Я хазяїн своєї ноги.
— Нічого подібного! — скинулася сестра Занудер. — Ця нога — державна власність. Вона належить урядові США — так само, як оцей клістир чи нічний горщок. Пентагон уклав у вас великі гроші, щоб зробити військовим льотчиком, отже, ви не маєте ніякого права порушувати лікарські настанови.
Звістка про те, що в нього хтось вкладає гроші, не дуже втішила Йоссар’яна, а сестра Занудер стіною стояла перед ним, не даючи пройти до ліжка. Голова в нього розколювалась від болю, він уже не міг до ладу вловити, що вона ще там у нього питає. Тож, тицьнувши великим пальцем через плече, Йоссар’ян промовив:
— Мотай звідси, гнидо!
І в ту ж мить дістав такого класного ляпаса, що мало не звалився на підлогу, а коли розмахнувся, щоб дати їй здачі, ноги в нього підломилися, і Йоссар’ян неминуче впав би, коли б вчасно не підоспіла сестра Качкіт і не підхопила його під руки.
— Що тут діється? — суворим голосом запитала вона відразу їх обох.
— Він не хоче лягати, — відрапортувала ображена в найкращих почуттях сестра Занудер. — С’ю Енн, він мене страшенно образив. У мене навіть язик не повертається повторити, що він мені сказав!
— А вона обізвала мене клістиром, — промимрив Йоссар’ян.
— Ви ляжете нарешті? — без усякого співчуття запитала в нього сестра Качкіт. — Чи мені треба взяти вас за вухо й самій покласти до ліжка?
— Візьміть і покладіть, — зухвало відказав Йоссар’ян. Сестра Качкіт узяла його за вухо й повела до ліжка.
27. Сестра Качкіт
Медсестра С’ю Енн Качкіт була висока, сухорлява, зріла особа жіночої статі, пряма, як стеблина, з бездоганно округлим задком та парою невеличких грудей. Її типове для жінок з Нової Англії сухе, аскетичне, блідо-рожеве обличчя з тонким носом, гострим підборіддям і маленькими очицями можна було б назвати й дуже привабливим, і вельми негарним. Кмітлива, жвава, старанна, вона цінувала в собі і в інших почуття відповідальності. То була особистість цільна, розумна й певна себе. Вона не губилася в жодній ситуації. Йоссар’янові стало жаль бідолахи, і він вирішив їй допомогти.
Наступного ранку, коли вона схилилась над ліжком, щоб розрівняти простирадла у нього в ногах, Йоссар’ян обережно просунув руку поміж її колін і рвучко підняв вище вгору. Сестра Качкіт вереснула й підскочила мало не до стелі, але це її не врятувало, і вона ще принаймні з чверть хвилини звивалася, борсалася й шарпалася туди-сюди на тій даній богом опорі, аж поки нарешті звільнилася і з посірілим обличчям кинулася в прохід між ліжками. Губи її тремтіли. Вона відскочила надто далеко, і Данбар, який із самого початку стежив за всією пригодою, зірвався раптом з ліжка і мовчки налетів на неї ззаду і вхопив обіруч за груди. Сестра Качкіт ще раз вереснула і, вирвавшись із Данбарових лабетів, стрибнула подалі від нього, але попала вже в обійми Йоссар’яна. Вона і тут вирвалася і знову скочила до проходу — зовсім як м’ячик для пінг-понгу, тільки з ногами. Там на неї пильно чатував Данбар, готовий щомиті, мов яструб, накинутись на здобич. Та вона вчасно згадала про нього і метнулася вбік. Данбар не чекав такого маневру, промахнувся і, перелетівши через ліжко, гучно хряснувся обличчям об підлогу.