Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
— От тоді вже я його вб’ю, — заприсягся Йоссар’ян. — Я знайду тебе, і ми зробимо все разом.
— Давай краще влаштуємо це завтра, поки ще не пізно, — умовляв його Жлобс. — Капелан каже, що Пескарт знову добровільно зголосився кинути наш полк на Авіньйон. Я можу загинути ще до того, як ти вийдеш зі шпиталю. Поглянь: у мене тремтять руки. Я не зможу керувати літаком. Я вже ні до чого не придатний.
Йоссар’ян не наважився сказати «так».
— Я далебі почекаю. Поживемо — побачимо.
— Ні, я бачу, пуття від тебе не буде! — хрипким, лютим голосом вигукнув Жлобс.
— Я роблю все, що тільки можу, — сумно розповідав Йоссар’янові капелан, коли Жлобс пішов. — Я навіть ходив до санчастини й просив Дока Дайліка допомогти вам.
— Ах, он як! — мовив Йоссар’ян, гамуючи усміх. — Ну, і чим це скінчиться?
— Вони намастили мені марганцівкою ясна, — соромливо відказав капелан.
— А також великі пальці на ногах, — з обуренням докинув Кристі,— і дали пургену.
— Але сьогодні вранці я знову ходив туди…
— А вони знову намастили йому ясна марганцівкою, — сказав Кристі.
— Але я все-таки з ним поговорив, — немов виправдовуючись, жалібно проказав капелан. — Док Дайлік має такий нещасний вигляд! Йому здається, що хтось інтригує проти нього, щоб перевели його на Тихий океан. Весь час він, виявляється, збирався звернутись по допомогу до мене. Коли я сказав йому, що потребую його допомоги, він поцікавився, невже немає іншого капелана, до якого я б міг звернутися? — Невеселий капелан покірно почекав, поки Йоссар’ян із Данбаром відсміються. — Я завжди думав, що бути нещасним — аморально, — провадив він далі своє безнадійне тужіння. — А тепер навіть не знаю, що мені й думати. Я вже хотів був наступної неділі виголосити проповідь про аморальність у найближчу неділю, але сумніваюся, чи годиться проповідникові чинити відправи, коли в нього ясна намащені марганцівкою. В усякому разі, підполковникові Порку це не сподобалося.
— Капелане, а чому б вам не лягти до шпиталю? Полежали б із нами день-другий, відпочили б, — запросив Йоссар’ян. — Тут вам було б затишно і зручно.
Ця пропозиція, попри всю її зухвалість і блюзнірство, на якусь мить здалася капеланові спокусливою і трохи потішила його.
— Ні, мабуть, краще не треба, — знехотя постановив він. — Я оце хочу податись на Велику землю й побачитися зі штабним писарем Зелензимом. Доктор Дайлік гадає, що він може пособити.
— Ваша правда: Зелензим, либонь, найвпливовіша особа на всьому театрі воєнних дій. Він не просто штабний писар. У нього є доступ до ротатора. Але він нікому не пособляє. Саме тому він, безперечно, й піде далеко.
— Все одно я б хотів з ним побалакати. Хтось у світі та мусить вам допомогти.
— Зробіть це краще для Данбара, — поблажливо мовив Йоссар’ян. — У мене й без того є засіб звільнитись від польотів — це моя безцінна рана на нозі. Крім того, тут є один психіатр, який вважає, що я не годжуся для служби в армії.
— Це я не годжуся для служби в армії,— ревниво проскиглив Данбар. — Це був мій сон.
— Сон — то пусте, — пояснив Йоссар’ян. — Йому навіть подобається твій сон. Йдеться про мою особистість. Він вважає, що вона в мене роздвоєна.
— …Роздвоєна на дві рівні половинки, — прорік майор Тлумачсон. Заради такої нагоди він зав’язав шнурки на своїх незграбних солдатських черевиках і прилизав чорне, як сажа, волосся з допомогою якогось пахучого мастила. Він нарочито всміхався, силкуючись показати, яка він делікатна та розумна людина. — Я кажу це зовсім не тому, що хочу вас образити чи зробити вам зле, — провадив він далі образливим і злим тоном. — Я кажу це зовсім не тому, що ненавиджу вас і прагну помститися, бо ви погордували мною й наплювали мені в душу. Ні! Я передусім медик, людина науки, і тому завжди дивлюсь на речі об’єктивно. У мене є для вас погана новина. Не знаю, чи вистачить у вас мужності сприйняти її…
— Ні, ради бога, не треба, — зойкнув Йоссар’ян. — Я цього не витримаю!
Майор Тлумачсон ураз заходився швиргати громи та блискавки.
— Ви хоч коли-небудь можете поводитись по-людськи? — заголосив він, червоний від люті, гамселячи обома руками по столу. — Все ваше лихо в тім, що ви хочете бути вище від усіх умовностей світу. Можливо, ви хотіли б поставити себе навіть вище за мене, бо, бачте, статева зрілість прийшла до мене з запізненням. Так-от, знаєте, хто ви такий? Ви жалюгідний молодий невдаха, анархіст, розчарований у житті і неспроможний пристосуватись до нього.