Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
— «Клуб Залаченка» шпигує за мною, я шпигую за ними, ви шпигуєте за «Клубом Залаченка», а тепер уже прем’єр-міністр не на жарт розсерджений і стурбований. Йому ясно, що в кінці шляху на нього чекає скандал, якого уряд, можливо, не переживе.
Моніка Фігуерола раптом посміхнулася, але приховала посмішку, піднявши склянку з мінеральною водою. Вона зрозуміла, що Блумквіст блефує, і здогадалася, як йому вдалося вияснити її ім’я і розмір взуття, щоб тепер вражати своєю обізнаністю.
«Він бачив мене в машині на Бельмансґатан. Він надзвичайно обережний. Запам’ятав номер машини і вирахував мене. А решта — припущення», — подумала вона, але промовчала.
Зате у прем’єр-міністра зробився заклопотаний вигляд.
— Значить, ось що чекає нас? — запитав він. — Скандал, який повалить уряд?
— Уряд мене не обходить, — відповів Мікаель. — До моїх службових обов’язків входить викривати лайно типу «Клубу Залаченка».
Прем’єр-міністр кивнув.
— А моя робота полягає в тому, щоб керувати країною відповідно до конституції.
— Отже, моя проблема найвищою мірою є проблемою уряду. Але не навпаки.
— Годі ходити по колу. Чому, як ви думаєте, я організував цю зустріч?
— Щоб вивідати, що мені відомо і що я збираюся робити.
— Частково правильно. Але, точніше кажучи, ми попали в конституційну кризу. Дозвольте мені перш за все заявити, що уряд жодним чином до цього не причетний. Нас буквально заскочили зненацька. Я ніколи не чув про цей… про те, що ви називаєте «Клубом Залаченка». Міністр юстиції теж ані слова не чув. Торстен Едклінт, що обіймає в ДПУ/Без високу посаду і пропрацював у СЕПО багато років, також абсолютно не в курсі.
— Це так само не моя проблема.
— Я розумію. Ми хочемо знати, коли ви маєте намір опублікувати свою статтю і бажано — що саме ви збираєтеся написати. Я просто запитую. Це не має жодного стосунку до перевірки шкідливих наслідків.
— Ні?
— Блумквісте, найбезглуздіше, що я міг би зробити в цій ситуації, це спробувати вплинути на зміст вашої статті. Разом з тим я маю намір запропонувати вам співпрацю.
— Поясніть.
— Коли підтвердилося існування змови у винятково делікатній частині системи державного управління, я розпорядився провести розслідування. — Прем’єр-міністр звернувся до міністра юстиції: — Чи не могли б ви точно пояснити, в чому полягає розпорядження уряду?
— Все дуже просто. Торстен Едклінт дістав завдання негайно з’ясувати, чи є докази. Він повинен зібрати інформацію і передати її генеральному прокуророві, завданням якого, у свою чергу, є вирішити, чи слід порушувати справу. Тобто інструкція гранично чітка.
Мікаель кивнув.
— Сьогодні увечері Едклінт доповів, як посувається розслідування. Ми мали довгу дискусію про речі конституційного характеру — нам, зрозуміло, хочеться, щоб усе робилося відповідно до закону.
— Природно, — сказав Мікаель тоном, який давав зрозуміти, що він абсолютно не вірить запевненням прем’єр-міністра.
— Розслідування зараз у делікатній стадії. Нам поки що не вдалося з’ясувати, хто саме в цьому замішаний. На це потрібний час. Тому ми і послали Моніку Фігуеролу запросити вас на нашу нараду.
— Вона з цим чудово впоралася. Особливого вибору у мене не було.
Прем’єр-міністр нахмурив брови і глянув скоса на Моніку Фігуеролу.
— Забудьте, — сказав Мікаель. — Вона діяла бездоганно. Чого ви хочете?
— Ми хочемо знати, коли ви збираєтеся опублікувати статтю. Розслідування проводиться в якнайсуворішій таємниці, і, якщо ви виступите раніше, ніж Едклінт його закінчить, ви можете зіпсувати всю справу.
— Гм. А коли вам хочеться, щоб я опублікував матеріал? Після наступних виборів?
— Вирішувати вам. Я тут вплинути не можу. Я прошу вас сказати, коли ви маєте намір надрукувати статтю, щоб ми знали, коли у нас крайній термін закінчення розслідування.
— Ясно. Ви говорили про співпрацю.
Прем’єр-міністр кивнув.
— Спершу я хочу сказати, що в нормальній ситуації ніколи б і не подумав запрошувати журналіста на подібну нараду.
— У нормальній ситуації ви, мабуть, зробили б усе, щоб не допустити журналістів на подібну нараду.
— Так. Але, наскільки я розумію, вами рухає кілька чинників. Ви відомі як журналіст, який нещадно бореться з проявами корупції. Тут у нас з вами жодних протиріч не виникає.
— Жодних?
— Ні. Ані найменших. Або, точніше… ті протиріччя, які є, мають, можливо, юридичний характер, але не зачіпають мети. Якщо цей «Клуб Залаченка» дійсно існує, то він не лише є кримінальним об’єднанням, але й становить загрозу для безпеки держави. Його необхідно зупинити, а винних покликати до суду. У цьому моменті ви, очевидно, зі мною згодні?