Крига. Частини І–ІІ

— Мертвого б розбудив! — вигукнув свято обурений пан Фоґель, потрясаючи над головою спрацьованою правицею. Розсміялося.

Потім тягнулося ту скриню уздовж ешелону Транссибу по вкритому жорствою пероні; негайно з’явилися послужливі носильщики, проте їх відштовхнули, лаючи останніми словами. Опритомнілий Олєґ тягнув скриню спереду, старий Фоґель допомагав іззаду. Mademoiselle Філіпов поквапилася попередити Стєпана. Важко було узгодити кроки, скриня небезпечно колихалася, чулося, як усередині обертається й оббивається тіло серба, його довгі кінцівки й пташина голова. Належало перенести вантаж якомога швидше, перш ніж причепиться котрийсь із пасажирів, хтось знайомий із люксу: дріботілося у напівбігу. З іншого боку, — власне отой поспіх міг усе зрадити.

Так, наче річка Об була природною межею погодного фронту, небо над Новоніколаєвськом втратило похмуру свинцеву барву, і яскраво засвітило сонечко, проливши на двірець, на його білу будівлю, білий паркан, білу жорству, білий пісок — лавину сліпучого світла. Були такі місця, такі напрямки погляду, на яких білість, помножена на білість, випалювала з óбразу будь-які колір і форму, і діапазон, і споглядалося тоді в нескінченно глибокі отвори в матерії світу, в огнища гарячого небуття — тут, тут, там, поєднані мережами відблисків, нитками сонячних променів — понад дахом двірця, за садом, у хмарах над Новоніколаєвськом, на шибі вагона, в перспективі залізничної колії. Чмух, чмух, чмуфф, так із білого ніщо виринула брила локомотива, який поволі сунув бічною колією, — мружилося очі, дивлячись просто на нього, поруч із плечем засапаного Олєґа — спершу брила, потім із затримкою засмоктані в білість, довгі крижлізні веселки, арки й бульбашки мерехтливих кольорів, що вкривали паровоз, мов надуті вітром вітрила чотирищоглового ґалеона; й що більше паровоз віддалявся від сонячного стовпа, то потужніше обростав багатобарвними веселками, поки не зрівнявся з останнім вагоном Транссибу, й тоді розгорнув повний такелаж акварельних міражів, десять, двадцять, тридцять метрів над трубою, а також у формі широко розставлених на два боки крил: неповоротка вугільна машина у ґлорії метеликових зблисків. То був локомотив, повністю виготовлений із крижліза. То був локомотив повністю розроблений для крижліза: не копія старих машин, а действительно нова машина. Тієї миті вперше побачилося у такому масштабі технологію епохи Криги. Її естетику вже провістив Ґросмайстер — але то було не просте знаряддя, яке можна взяти в руки; то був л ь о к о м о т и в. Тонкі, наче виготовлені з папіросного паперу, кола з подібними на павутину спицями оберталися обабіч чорної гусениці, кожне удвічі вище від неї; вигнутий лускатим черевцем дах паровоза, здавалося, висів на осях тих коліс. Труба не виростала посеред чола чорного хробака — вона параболічно розмотувалася від лівої скроні, єдиного вцілілого рогу бестії. З неї видобувався сірий дим, починаючи від двох третин висоти, не б’ючи вгору одним струменем, а розсіюючись за древком комина широким прапором. Асиметрія машини була очевидною у кожному її елементі, навіть вікна було розтягнуто навскіс її фронтальної частини, вони нагадували вовчі слíпні: шиби в них раз відбивали світлі зблиски, іншого разу виявлялися абсолютно прозорими, щоб стрімко затягнутися чорнильними ляпками, а вже за мить — строкатими калейдоскопами. То мусило бути оте славетне морозне скло, яке бачилося у Варшаві лише як ексклюзивну прикрасу, оте мороскло: його годі розбити, можна тільки розтопити. Ліхтарів було два, той, що праворуч, більший і розміщений вище. Язик відгортачки стримів понад рейками не менш ніж на три аршины перед холодовозом, ажурним шлейфом випереджуючи цю панцирну панну. Над змієподібним переплетенням відгортачки, над ліхтарями й вікнами крижано лиснів двоголовий орел Романових. Натомість на правому боці, на вигнутій подібно до плавника захисній пластині, за аркодужними сходами й дверима до кабіни машиніста, що нагадували риб’ячі жабра, фарбою кольору слонової кости було намальовано на чорній лусці номер і назву машини: В-Сиб 5 ХЗ паровоз «Чёрный Соболь».