Тягар пристрастей людських

Філіп не відповів.

— Ви ж не сердитеся на мене, правда?

— Ні.

Вона обійняла його за шию.

— Знаєте, я кажу це тільки тому, що люблю вас. І не хочу, щоб це заважало вам насолоджуватися щастям.

— Гадаю, мені можна казати все, що вам заманеться, — заспокоїв Філіп, усміхаючись. — Мені хотілося б зробити щось, щоб продемонструвати вам мою вдячність.

Нора взялася за юнака з усіх боків. Вона не дозволяла йому буркотіти і сміялася, коли Філіп втрачав над собою контроль. З нею він став значно привітнішим.

— Ви можете змусити мене зробити все, чого забажаєте, — якось зауважив він.

— А ви проти?

— Ні. Я хочу робити те, чого ви бажаєте.

Філіпові вистачало глузду збагнути, як йому пощастило. Йому здавалося, що Нора дала йому все, що може дати дружина, але дозволила зберегти свободу; вона була найчарівнішою з усіх його друзів і співчувала йому так, як не вдавалося жодному чоловікові. Фізична близькість у їхній дружбі була найміцнішою ланкою, але не більше. Вона доповнювала стосунки, але не ставала найголовнішою. А Філіп, втамувавши свою жагу, поводився врівноваженіше, і поруч із ним стало легше жити. Тепер він почувався господарем своєї долі. Іноді він згадував про ту зиму, коли потрапив у полон огидної пристрасті, і тоді серце сповнювалося ненавистю до Мілдред і відразою до себе самого.

Наближалися іспити, і Нора цікавилася ними не менше, ніж Філіп. Йому лестило її зворушливе завзяття. Жінка змусила хлопця пообіцяти, що він одразу прийде до неї і повідомить їй результат. Цього разу він без проблем склав усі три іспити, і коли прийшов розповісти про це, Нора раптом розридалася.

— Ох, я така рада, я так хвилювалася.

— Маленька нерозумна дівчинка, — засміявся Кері, але його самого душили сльози.

Будь-якій людині було б приємно, що нею так переймаються.

— А що ви збираєтеся робити далі?

— Тепер із чистим сумлінням можна влаштувати канікули. До початку зимового семестру в жовтні я абсолютно вільний.

— Гадаю, ви поїдете до вашого дядька в Блекстейбл?

— Ви помиляєтеся. Я збираюся залишитися в Лондоні й розважати вас.

— Мені б радше хотілося, щоб ви поїхали.

— Чому? Я вам набрид?

Жінка засміялася і поклала руки йому на плечі.

— Тому що ви добряче попрацювали і здаєтеся змученим та виснаженим. Вам знадобиться трохи свіжого повітря і спокою. Будь ласка, навідайте дядька.

Філіп трохи помовчав, дивлячись на жінку люблячими очима.

— Знаєте, я б не повірив цим словам, якби їх сказав хтось інший. Ви думаєте лише про мій комфорт. Цікаво, що ви в мені знайшли.

— Дасте мені гарну рекомендацію, коли прийде чергове нагадування про комірне за місяць? — весело розреготалася Нора.

— Я напишу, що ви уважна, добра, ненабридлива, ніколи не сумуєте, не створюєте додаткових проблем, і вам легко догодити.

— Дурниці, — заперечила жінка, — але скажу вам таку річ: я одна з небагатьох знайомих мені людей, що вчаться на своїх помилках.