Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
— Пригадую, коли я вперше приїхав до Парижа, Клаттон (здається, це був він) завів довжелезну дискусію про те, що світ наповнюють красою поети й художники. Вони створюють красу. По суті, між дзвіницею Джотто[251] і комином фабрики немає жодної різниці. Але прекрасні речі звеличуються почуттями наступних поколінь. Саме тому все старовинне гарніше за сучасне. «Ода грецькій вазі»[252] прекрасніша зараз, ніж у момент написання, адже закохані читали її ціле століття і заспокоювали її рядками серце.
Філіп дозволив Гейвордові самому здогадуватися, який із пейзажів, котрі вони минали, підказав йому ці слова; так приємно було знати, що твої слова справляють враження на співрозмовника.
Юнака глибоко вразило те, що він вирвався з круговерті життя, яким так довго жив. Ніжна імла над Лондоном розмальовувала сіре каміння будівель м’якими пастельними кольорами, а обриси верфей і складів нагадували про сувору витонченість японських гравюр. Вони пливли за течією, і розкішний канал — символ видатної імперії — ширшав і повнився човнами; Філіп подумав про поетів і художників, які зробили світ таким прекрасним, і його серце переповнилося вдячністю. Вони припливли до Лондонського порту, і хто зміг би описати його велич? Уява розпалювалася, і хто тільки не з’являвся у широкій течії: доктор Джонсон[253], поруч із Босвеллом[254], старий Пепіс[255] підіймається на борт військового корабля — справжній карнавал англійської історії, з її романтикою і непересічними пригодами. Філіп повернувся до Гейворда з сяючим поглядом.
— Любий Чарльзе Діккенсе, — пробурмотів він, посміюючись над своїми емоціями.
— Хіба ви не шкодуєте, що покинули малювати? — запитав його друг.
— Ні.
— Схоже, вам подобається лікарська справа.
— Ні, я її ненавиджу, але мені більше нічого не залишилося. Перші два роки доводиться жахливо зубрити, а я, на жаль, не маю схильності до наук.
— Ну, знову змінити професію вам не вдасться.
— Ох, ні. Я не збираюся її полишати. Сподіваюся, мені стане цікавіше, коли почнуться чергування в лікарні. Я переконаний, що більше за все на світі мене цікавлять люди. І наскільки мені відомо, це єдина професія, яка дарує свободу. Ти носиш знання в голові, тож зі скринькою інструментів та кількома пігулками можеш влаштуватися де завгодно.
— То ви не плануєте відкривати практику?
— Принаймні не найближчим часом, — озвався Філіп. — Закінчивши практику в шпиталі, я спробую потрапити на корабель, хочу побачити Схід — Малайський архіпелаг, Сіам, Китай і всіляке таке, — а потім візьмуся за все, що підвернеться. Завжди щось трапляється — епідемія холери в Індії чи ще щось схоже. Я хочу мандрувати з одного місця до іншого. Хочу побачити світ. А бідняк може зробити це, тільки ставши лікарем.
Вони підпливли до Ґринвіча. Над рікою велично підносився шляхетний будинок Ініго Джонса[256].
— Дивіться-но, мабуть, у цьому місці Бідний Джек[257] пірнав у багнюку за монетками, — припустив Філіп.
Вони погуляли в парку. Там гралися діти в лахмітті й було шумно від їхніх криків; куди не кинь оком, на сонечку грілися старі моряки. Усе тут залишалося таким, як сто років тому.
— Шкода, що ви змарнували два роки в Парижі, — поспівчував Гейворд.
— Змарнував? Подивіться, як бігають діти, подивіться на візерунки сонячних променів, що падають крізь гілки на землю, подивіться на небо… знаєте, я ніколи б не побачив такого неба, якби не побував у Парижі.
Гейвордові здалося, що Філіп проковтнув ридання, і він зачудовано подивився на друга.
— Що з вами?
— Нічого. Вибачте мене за кляті емоції, але останні півроку я помирав від нестачі краси.
— Раніше ви були таким практичним. Дуже цікаво почути від вас такі слова.
— Дідько забирай, я не збирався бути цікавим, — засміявся Філіп. — Ходімо пити міцний чай.
65
Візит Гейворда неабияк допоміг Філіпові. Думками він усе рідше повертався до Мілдред і озирався на минуле з огидою. Юнак не розумів, як міг опуститися до такого ганебного кохання, а про дівчину згадував із лютою ненавистю, адже вона завдала йому стільки приниження. Тепер уява Кері перебільшувала всі недоліки її характеру та поведінки, і він здригався від самої лише думки про стосунки з офіціанткою.
«Це лише підтверджує мою кляту слабкість», — казав собі хлопець. Уся ця пригода нагадувала жахливу непристойну витівку на вечірці, коли єдине, що залишається, — швидше про неї забути. У цьому йому допомагав страх пережитої ганьби. Філіп нагадував змію, що скинула шкіру й гидливо розглядає свою стару оболонку. Він радів нагоді знову стати самим собою; розумів, скільки втратив можливостей насолоджуватися світом, поринувши в безодню божевілля, яке називали коханням. Із нього досить; якщо це кохання, то він волів більше ніколи не закохуватися. Філіп розповів Гейворду дещо з того, що йому довелося пережити.
251
Дзвіниця комплексу Флорентійського собору названа на честь італійського живописця Джотто ді Бондоне.
252
Вірш англійського поета Джона Кіттса.
253
Йдеться про англійського письменника Семюела Джонсона.
254
Джеймс Босвелл — шотландський письменник і мемуарист.
255
Семюел Піпс, рідше — Пепіс — англійський чиновник морського відомства, автор знаменитого щоденника про повсякденне життя лондонців періоду Стюартівської реставрації.
256
Ініго Джонс — англійський королівський архітектор, який працював і як театральний художник.
257
Титульний персонаж роману Фредеріка Маррієта.