Тягар пристрастей людських

Ґріффітс поклав велику прохолодну й суху долоню, дотик якої здавався дуже приємним, йому на чоло.

— Я швиденько збігаю до нашої аптеки, візьму ліки й одразу повернуся.

Незабаром він приніс пігулки й дав їх Філіпові, а потім пішов нагору по свої книжки.

— Ви не заперечуєте, якщо я сьогодні позаймаюся у вітальні, правда ж? — поцікавився він, спустившись до Кері. — Двері я залишу відчиненими, тож гукайте, якщо щось знадобиться.

Трохи пізніше Філіп прокинувся від важкої дрімоти й почув у вітальні голоси. До Ґріффітса навідався хтось із друзів.

— Послухай, сьогодні тобі краще до мене не приходити, — почув Філіп голос свого сусіда.

За кілька хвилин до кімнати увійшов іще хтось і здивувався, побачивши там Ґріффітса. Філіп почув, як той пояснює:

— Я доглядаю за другокурсником, який винаймає ці кімнати. Бідолашного скрутив грип. Віст сьогодні ввечері скасовується, старий.

Урешті-решт Ґріффітс залишався сам, і Філіп покликав його.

— Послухайте, ви ж не скасуєте сьогоднішню вечірку, чи не так? — запитав він.

— Скасую, але не через вас. Я мушу підготуватися до іспиту з хірургії.

— Не відкладайте її. Зі мною все буде гаразд. Не слід перейматися через мене.

— Гаразд.

Філіпові погіршало. Вночі він почав марити, але під ранок прокинувся від неспокійного сну. Він побачив, як Ґріффітс підвівся з крісла, укляк біля каміна і підкладав туди одну за одною вуглини. Сусід був убраний у халат і піжаму.

— Що ви тут робите? — запитав Філіп.

— Я вас розбудив? Намагався, не галасуючи, розпалити вогонь.

— Чому ви не спите? Котра година?

— Близько п’ятої. Подумав, що сьогодні вночі краще посиджу біля вас. І приніс крісло, бо подумав, якщо постелю матрац, одразу ж міцно засну й не чутиму, якщо вам щось знадобиться.

— Не варто так про мене піклуватися, — застогнав Філіп. — А раптом ви теж захворієте?

— Тоді вам доведеться доглядати за мною, старий, — розреготався Ґріффітс.

Уранці сусід відсунув штори. Після нічного чергування він був блідим і стомленим, але в чудовому настрої.

— Тепер я збираюся вас помити, — радісно повідомив він хворому.

— Я сам можу помитися, — соромлячись, заперечив Філіп.

— Дурниці. Якби ви лежали в палаті, вас мила би медична сестра, я можу впоратися не гірше за неї.

Кері почувався занадто стомленим і виснаженим, щоби сперечатися, тому дозволив Ґріффітсу помити собі обличчя, руки, ноги, груди і спину. Його сусід піклувався про хворого з чарівною ніжністю, не припиняючи підбадьорливо теревенити; потім він точно, як у шпиталі, змінив простирадло, збив подушку і поправив ковдру.

— Сестра Артур напевно впала би, побачивши мене зараз. Уранці Дікон прийде вас оглянути.

— Навіть не уявляю, чому ви такий люб’язний зі мною, — озвався Філіп.

— Це для мене гарна практика. Як чудово мати власного пацієнта.

Ґріффітс нагодував хворого сніданком, а потім пішов одягнутися і чогось перехопити. Перед десятою годиною він повернувся з гронами винограду і пучечком квітів.