Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
— Ой, він сам це чудово знав і незабаром знову взявся до віскі. Каже, що занадто старий, щоб починати життя спочатку. Він краще проживе півроку щасливо, а потім помре, ніж нудьгуватиме п’ять років. До того ж мені здається, що останнім часом він страшенно злидарює. Розумієте, захворівши, він не заробив жодного пенні, а його хвойда псувала йому життя.
— Пригадую, як обожнював його, щойно ми познайомилися, — озвався Філіп. — Я вважав його надзвичайним. Як огидно, що вульгарна праведність середнього класу перемагає.
— Він, безсумнівно, був мерзотником. Йому так чи інакше судилося померти під парканом, — заперечив Лоусон.
Кері образило те, що його друг не жалів чоловіка. Звичайно, кожна причина має свій наслідок, але неминучість, із якою одне випливає з іншого — найбільша життєва трагедія.
— Ох, я геть забув, — вигукнув Лоусон, — щойно ви поїхали, він надіслав вам подарунок. Я думав, що ви повернетеся, і не завдав собі клопоту пересилати його, до того ж він цього, схоже, не вартий, але приїде до Лондона з моїми речами, тож можете зазирнути якось до моєї студії і забрати його, якщо хочете.
— Але ви так і не сказали, що це.
— Ох, якийсь пошарпаний килимок. Не думаю, що він чогось вартий. Якось я запитав Кроншоу, якого дідька він надіслав цю брудну ганчірку. Він відповів, що побачив її в крамничці на рю де Реннес і купив за п’ятнадцять франків. Виявилося, що це перський килим. Він казав, що ви питали у нього про сенс життя, і це відповідь на ваше запитання. Утім, він був п’яний.
Філіп засміявся.
— О, так, я знаю, про що мова. Килим я заберу. Це його улюблена загадка. Кроншоу казав, що я мушу знайти відповідь на неї самостійно, інакше вона не матиме сенсу.
66
Філіп працював легко й завзято. Справ у нього було чимало: у липні на нього чекали три частини Першого загального іспиту (на двох із них він уже провалився раніше); але життя дарувало хлопцеві насолоду. У нього з’явився новий друг. Лоусон, шукаючи натурницю, познайомився з дівчиною, що грала невеликі ролі в одному з театрів, і якось у неділю запросив її на вечірку в тісному колі, де збирався попросити її позувати. Актриса привела з собою подругу, а Філіпа запросили четвертим, доручивши її розважати. Кері легко впорався із завданням, адже та виявилася любителькою побазікати, з приємним характером і гострим язичком. Нова приятелька запросила Філіпа в гості; вона жила на Вінсент-сквер, і о п’ятій завжди поверталася додому до вечірнього чаю. Місіс Несбіт була звичайною мініатюрною жінкою, приблизно двадцяти п’яти років, з приємним, хоча й не гарним обличчям, надзвичайно блискучими очима, високими вилицями і великим ротом. Контрасти кольорів на її обличчі нагадували портрети котрогось із сучасних французьких художників: дуже біла шкіра, дуже червоний рум’янець, густі брови і чорне, як вороняче крило, волосся. Разом усе це справляло дивне враження, трохи неприродне, але загалом приємне. Вона розлучилася з чоловіком і заробляла на життя собі та дитині, пишучи копійчані бульварні романчики. Кілька видавництв спеціалізувалися на такій писанині, тож роботи жінка мала скільки завгодно. Платили погано, всього п’ятнадцять фунтів за оповідання на тридцять тисяч слів, але вона не жалілася.
— Зрештою, читачеві це коштує всього два пенси, — казала місіс Несбіт, — а він любить перечитувати одне й те саме кілька разів. Я просто змінюю імена, от і весь секрет. Коли мені набридає, я згадую про ціну пральні, комірного та дитячого одягу і знову беруся до справи.
Додатково вона працювала у кількох театрах, де шукали статисток, і це давало їй від шістнадцяти шилінгів до гінеї на тиждень. За день жінка так стомлювалася, що спала як мертва. Вона брала від своєї непростої долі все, що можна було, а в’їдливе почуття гумору допомагало посміятися навіть у скрутних обставинах. Часом усе йшло не так, у кишенях не залишалося жодного пенні, небагаті пожитки опинялися у ломбарді на Воксголл-Бридж-роуд, а місіс Несбіт їла самий лише хліб з маслом, поки справи не налагоджувалися. Гарного настрою жінка ніколи не втрачала.
Філіпа цікавило її безпомічне життя, а фантастичні розповіді про відчайдушні зусилля змушували його реготати. Він поцікавився, чому б їй не спробувати свої сили у справжній літературі, але жінка знала, що не має хисту, а жахлива писанина, яку вона рахувала тисячами слів, не лише пристойно оплачувалася, а й була єдиним, що їй вдавалося. Місіс Несбіт не могла сподіватися, що в майбутньому щось зміниться. Родичів у неї, схоже, не було, а всі друзі були такими ж бідняками.
— Я не думаю про майбутнє, — зізналася жінка. — Поки у мене є гроші на комірне за три тижні та кілька фунтів на продукти, я цим не переймаюся. Чи варто жити, переймаючись майбутнім днем так само, як сьогоднішнім? Коли справи йдуть кепсько, завжди випадає якась нагода.