Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
На сторінках споминів Шаповала можна знайти і повну трагічного сарказму згадку про прем’єра Голубовича, який шукав — і так і не знайшов — людину, яка могла б передати січовим стрільцям наказ заарештувати Скоропадського і розігнати його з’їзд[63]. Інший мемуарист, Мартос, розповідав, що міністр внутрішніх справ Ткаченко на його, Мартоса, запитання: «що ви думаєте робити із з’їздом хліборобів-власників?», відповів: «Нічого! Хай з’їздяться»[64]. Один з найбільш проникливих описувачiв епохи, майбутній генерал-хорунжий Дієвої армії УНР, а тоді мало кому відомий підполковник Микола Капустянський, прямо вказав на основну причину такої індиферентності проводу УНР: «...соціалістичний уряд підписав умови з німцями, привів їх на Україну і дав їм векселі на смачний український хлібець, а платити по цих векселях взялися Гетьман Скоропадський та «іже з ним», себто буржуазія і хлібороби. Для соціалістичного уряду з Голубовичем на чолі, при даній ситуації, це був найкращий вихід. Вони ж одійшли спокійнісінько на бік і навіть самі прибрали бойову підставу опозиції. Мовляв, кашу заварили ми, але їстимете її ви, панове»[65].
29 квітня. Оцінки сучасників
Дії Скоропадського були надзвичайно вороже зустрінуті всіма без винятку українськими соціалістичними політичними партіями.
Прагматична та поміркована УПСФ ухвалила резолюцію про «рішуче» негативне ставлення до гетьманської Грамоти, як державної конституції, вважаючи її за «абсолютистичну й антидемократичну». При цьому, в кращих традиціях української політики, есефи, провід яких головно складався з масонських братів гетьмана, настирливо рекомендували Дорошенкові вступити до новоутвореного уряду на посаду міністра закордонних справ[66], а на зустрiчi з Ґренером 2 травня передали останньому вироблений і пiдписаний провiдними партiйцями Єфремовим та Шульгіним проект нової конституцiї, публiчно наголошуючи при цьому на необхiдностi введення в дiю конституцiї УНР 29 квiтня![67]
Сучасний дослідник Федір Проданюк подає такі деталі цієї вікопомної зустрічі: «Ґренер не підтримав ці вимоги. Він запевнив членів делегації, що німецьке командування не робить замах на самостійність України; навпаки, Україна залишиться самостійною державою, і її новий уряд не думає орієнтуватися ні на Польщу, ні на Москву. Політика його має бути лівою, і дуже бажана була б участь у ньому українських соціалістів». Після цього українці відбули другу нараду, на якій узгодили свої умови входження до складу гетьманського кабінету уряду. Ці умови були передані Ґренеру наступного дня, тобто 3 травня.
Підсумовуючи, дослідник справедливо вказав на чи то вроджену, чи то набуту шизофренію націонал-соціалістів: вони «не хотіли вести переговори безпосередньо з гетьманом, якого самі ж погоджувалися визнати президентом української республіки, а воліли вирішити це питання за допомогою німців, проти втручання яких у внутрішні справи України самі ж протестували... Обравши арбітром для переговорів німецьку військову владу», вони «намагалися довести, що тільки вони є представниками всієї української народності, тобто монополізувати право презентувати інтереси всього українського народу»[68].
Згадана резолюція зафіксувала черговий фундаментальний розкол всередині національної політичної, в т. ч. масонської верхівки.
Одна її частина, назвемо їх «державниками» (зокрема, Сергій Маркотун, Микола Василенко, Федір Штейнгель та інші), виходячи з принципових міркувань, пішла за Скоропадським. Друга її частина, таке собі «болото», продовжувала принципово коливатися між підтримкою ліберально-авторитарного, державницького курсу на розбудову поки що нелегітимної, але правової Української Держави та підтримкою відновлення націонал-соціалістичної, охлократичної, нелегітимної та неправової УНР (йдеться насамперед про Андрія Левицького, Андрія Ніковського, Симона Петлюру, Сергія Шелухіна, які, за відомим сучасним українським дослідником В. Савченком, «вже мали план створити альтернативну Велику ложу України»)[69].