Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Як пояснив сучасний український дослідник, «важко складалися відносини Скоропадського з Австро-Угорщиною, оскільки їй від 1772 р. належала майже вся «Західна Україна». У «двоїстій» імперії навіть титул Гетьмана викликав занепокоєння, оскільки стосувався всієї України. Саме через евентуально можливі проблеми зі статусом «західноукраїнських» земель, гетьману не вдалося встановити плідні дипломатичні відносини з Австрією — незважаючи на зусилля посла Липинського»[47].
А ось зауваження австрійського колеги: «Позитивне рішення щодо окремого коронного краю було продиктоване не в останню чергу враженнями від голодних виступів в Австрії, які чітко засвідчили: Габсбурзька монархія була не тільки змучена війною, але й також перебувала на межі продовольчої катастрофи. Тому укладення миру та виторгувана при цьому згода України на поставку одного мільйона тонн зерна і продовольства повинні були бути розцінені як сигнал: Україна забезпечує виживання населення Австро-Угорщини, а остання вибудовуватиме свою політику по-новому, з урахуванням інтересів України».
Однак вибудовування такої політики породило негайно іншу проблему: «Скоропадський мав титул «Гетьмана всієї України», що могло мати своїм наслідком зазіхання на заселені українцями провінції Австро-Угорщини. А тому відносини між гетьманом та австро-угорськими інстанціями від самого початку були складними».
Німці, в свою чергу, це прекрасно розуміли. «Відверто на показ призначене українофільство» Вільгельма-Василя «вони сприймали за чисту монету, побоюючись, що Вільгельм... справді може піти на те, щоб скинути гетьмана Скоропадського та створити із України з Галичиною і Буковиною включно королівство. Для самого Скоропадського це було лише ще одним аргументом на користь того, щоб ще міцніше тулитися до Німецької імперії. Усе виглядало як замкнуте коло...»[48]
Підготовка перевороту — продовження
Угода Ґренера—Скоропадського передбачала, насамперед, фактичну підтримку перевороту німецькою стороною.
Умови підтримки: підтвердження українською стороною Брест-Литовської угоди, розпуск УЦР, організація наступних виборів після «припинення стану анархії», передача в юрисдикцію військово-польових судів Центральних держав усіх злочинів, спрямованих проти їх військ, дислокованих на території УНР. Скоропадський мав би визнати мирову угоду між УНР та Нiмеччиною, «врегулювати валюту», відновити судовий апарат, передати переважне право на продаж харчових «надлишків» Нiмеччинi, санкціонувати їх продаж німецьким воякам на «індивідуальній» основі. Ще один пункт передбачав, що український Сойм мусить бути зібраний лише в той термін, коли «не буде перешкод на це з боку німецької влади». Зі свого боку, німці зобов’язалися триматися нейтралітету в день перевороту і не допустити «великих безпорядків» на вулицях Києва[49]. 26 квітня Вільгельм II дозволив заміну українського уряду[50].
Тим часом Скоропадський все більше й більше переконував себе: «...якщо я не здійсню перевороту тепер, я завжди буду свідомий того, що я — людина, яка заради свого власного спокою втратила можливість врятувати країну, що я боязкий і безвольний чоловік. Я не мав сумнівів у корисності перевороту, навіть якби новий уряд і не міг довго втриматися. Я вважав, що напрям, який я взяв, і та творча сила і праця, яку я збирався здійснити, самi собою дали б поштовх до порядку, тимчасову передишку, яка, без сумніву, відновила б порядок і дала б сили для нової боротьби».