Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Державний контролер — Афанасьєв Г. О.
Т. в. об. міністра військових справ і фльоти, начальник Генерального штабу — Сливинський О. В.
Державний секретар — Гижицький М.
товариш міністра внутрішніх справ — Вишневський О. А.
товариш міністра внутрішніх справ — Воронович М. М.
товариш міністра продовольчих справ — Гаврилов М. О.
товариш міністра закордонних справ, т. в. об. помічника державного секретаря — Палтов О. О.
в. об. товариша міністра судових справ, член Генерального суду — Завадський С. В.
Хто такі міністри Української Держави?
Ви будете здивовані, але факт залишається фактом: за 90 років, що минули від трагічної загибелі Української Держави, ані її сучасники, ані її дослідники будь-якого кольору політичної забарвленості не дуже стралися з’ясувати біографічні відомості керівників цієї держави, проаналізувати їх політичні погляди, професійні здібності, якісний склад гетьманських адміністрацій, порівняти керівників новопосталої держави з їх «колегами» доби УНР. Вражає й інше: на сьогодні доступні джерела подають нам відомості хіба про половину провідних діячів гетьманської держави. Та й то із значною кількістю «лакун», неточностей, перекручень. Станом на 2020 р. ми знаємо більш-меньш таке.
Першим керівником гетьманського уряду — впродовж одного дня! — був Микола Сахно-Устимович (1863—1918).
Походив із сім’ї полтавських землевласників. Був членом «Української громади» (пізніше — «Української народної громади»). Перший виконувач обов’язків Отамана (голови) Ради Міністрів, відбував цю повинність упродовж одного дня — 30 квітня. Разом з гетьманом підписав «Закони про тимчасовий державний устрій України». Від посади відмовився внаслідок небажання соціалістів-федералістів взяти участь у формуванні уряду. Забитий прихильниками Директорії УНР.
Зі споминів П. Скоропадського: «Этот Николай Николаевич был прекрасным типом старого украинца, действительно не за страх, а за совесть любил Украину. Я с ним тогда только что познакомился. Это честный и благородный человек, в чем я имел возможность не раз убедиться. Теперь здесь разнеслась весть, что его расстреляли украинцы за то, что он был за меня и дрался в Дарнице в декабрьские дни. Пока я не хочу этому верить. Да ляжет тягчайшим позором это преступление и убийство на тех лиц, которые руководили этим злодеянием!»
Наступником Устимовича став Федір Андрійович Лизогуб. Громадський та політичний діяч і меценат. Народився 1851 р. у Седневі Чернігівської губернії. Походив із старовинного козацького роду. В 1888—1897 рр. — гласний Городнянської повітової та Чернігівської губернської земських управ. У 1915—1917 рр. — член ради для заведення земського самоврядування при наміснику Кавказу. В 1917 р. — очолював відділ іноземних підданих МЗС Росії. Член партії «октябристів». У травні—листопаді 1918 р. — голова Ради Міністрів УД, одночасно від 3 травня до 8 липня — міністр внутрішніх справ. Склав повноваження після опублікування 14 листопада «Грамоти Гетьмана всієї України до всіх українських громадян і козаків України» і проголошення федеративного союзу Української Держави з майбутньою небільшовицькою Росією. Помер 1928 р. у Белграді (Югославія).
Ржепецький Антон Карлович (1868—1933)
Нащадок давнього шляхетського польського роду. Прапорщик запасу. До лютого 1917 р. — голова Київського міського кредитного товариства, гласний Київської міської думи (з 1902 р.), директор-розпорядник Південно-Російського Товариства сприяння землеробству та сільській промисловості, товариш голови Південно-Західного відділення Російської експортної палати[73]. Член конституційно-демократичної партії. У 1914—1917 рр. керував діяльністю «Тетянинського Комітету». Під час УД — один з архітекторів української грошової системи. Відстоював права України на Крим, противник українізації державної адміністрації, прихильник федерації України з Росією. Емігрував до Італії, жив у Римі. Помер у Ніцці[74]. Масон.
Зі споминів Павла Скоропадського: «Антон Карлович Ржепецкий с первого дня моего гетманства до последнего занимал должность министра финансов. Прежде был членом Думы, председателем земледельческого синдиката и 5 лет просидел в банках. Я думаю, он польского происхождения, по крайней мере, его фамилия на это указывает, да и тип у него польский, но он православный и по своим убеждениям мало подходит к полякам. Человек он неглупый, но односторонний. Он всю свою жизнь провел в банках и, очевидно, имел дело только с людьми буржуазного склада ума, поэтому у него так выходило, что кроме так называемых буржуев никого нет. Все остальное для него не существовало. В политическом отношении он был слишком правый, например, в вопросе аграрной реформы он был неумолим, никаких реформ не нужно, земля естественно перейдет мелким хлеборобам. Политического значения этой реформы он не признавал. Помню, раз как-то в совете министров, когда были затронуты интересы помещиков при проведении какого-то закона, он встал и хотел проситься в отставку. Он земельного вопроса просто не выносил. Он представлял, так сказать, правое крыло совета министров. Его наши доморощенные и приезжие из России финансисты (а таких было немало) очень критиковали за его финансовую политику. Я думаю, в общем, при всех неотъемлемых качествах Ржепецкого, они были правы. Он был слишком большим провинциалом; чувствовалось, что здесь требовался человек совсем другого размаха. Антон Карлович был бы прекрасным директором даже крупного провинциального банка, но не далее. Прекрасный хозяин. Я верил, да и теперь убежден, что он упорядочил финансы. Был очень бережлив. С немцами и австрийцами, на нас наседавшими, он спорил и не сдавался, а когда уж приходилось что-нибудь уступить, так как те становились агрессивными и грозили ему какими-нибудь новыми бедами, нужно было видеть, насколько каждая такая уступка была ему неприятна. Когда посол Мумм или граф Форгач приходили ко мне с какими-нибудь подобными требованиями, я всегда был очень рад призвать Ржепецкого и поговорить с ним, так как знал, что найду в нем энергичного союзника. Но и у него была слабость — это областной Союз землевладельцев и Протофис. Он их всегда защищал, и думаю, что большого сопротивления эти союзы у министра финансов не находили. Как я уже говорил, он был у меня и умел убеждать, особенно своей настойчивостью, других, благодаря этому в совете министров пользовался значением. Хотя он и обижался, когда его подозревали в искреннем желании создать Украину, я убежден, что, взявшись за дело, он работал честно»[75].