Пісня Сюзанни. Темна вежа VI

Своїми прискіпливими, голодними очицями вони витріщилися на пухкенького лікаря, клацаючи жувальцями.

— Що… сей, що я мушу робити?

— Благати в мене вибачення.

— Б-б-б-благаю вибачення!

— А тепер мусиш перепросити всіх інших, котрих ти образив, нумо.

— Сери, я… я… благаю.

— Лікарю! — обірвала його щуроголова санітарка. Слова вона промовляла нерозбірливо, а втім, зрозуміло. Вона так і стояла, нахилившись до Міїного паху. — Дитя повзе!

Сейр відпустив Скавтерову руку.

— Продовжуйте, лікарю Скавтер. Виконуйте свою роботу. Прийміть немовля.

Сейр нахилився і потріпав Мію по щічці з неймовірною ласкавістю.

— Гарного тобі гумору і доброї надії, леді-сей, — побажав він. — Деякі з твоїх мрій все ще можуть втілитися.

Вона скинула на нього втомлені очі з вдячністю, і в Сюзанни обірвалося серце. «Не вір йому, брехня його не має меж», — намагалася вона подати сигнал, але наразі їхній контакт було перервано.

Її, мов мішок вівса, кинули на те ліжко, що його були підсунули до Міїного. Щойно на голову їй приладнали той шолом, чинити опір вона більше не була в змозі; її перейняв черговий напад переймів, і обидві жінки суголосно скрикнули.

Сюзанна чула белькотіння Сейра й решти присутніх. З-під і з-поза них до неї також доносилося неприємне шварготіння жуків. Усередині шолома на скроні їй давили круглі металеві виступи, давили сильно, на межі болю.

Раптом заговорив приємний жіночий голос:

— Вітаємо вас у світі «Північного центру позитроніки», підрозділі групи «Сомбра»! «Сомбра» — це безупинний прогрес! Тримаймо зв’язок.

Почулося голосне гудіння. Спершу воно звучало Сюзанні у вухах, потім вона відчула, як воно висвердлює її з обох боків. Вона уявила собі дві сяючі кулі, що летять назустріч одна одній.

Приглушено, ніби він долітав з іншого боку приміщення, а не звучав поряд, вона почула плач Мії:

— Ой, ні, не треба, мені так боляче!

Ліве й праве гудіння зустрілися в Сюзанни посеред мозку, породивши пронизливі телепатичні модуляції, що, протривавши достатньо довго, могли зруйнувати її здатність до мислення. Незважаючи на ці тортури, губи вона тримала міцно зціпленими. Вона не верещатиме. Хай собі бачать, як сльози котяться з-під її заплющених повік, але ж вона стрілець, тож лементу від неї їм не дочекатися.

Здавалося, минула ціла вічність, аж ось гудіння врешті обірвалося.

Пару секунд Сюзанна блаженствувала, насолоджуючись тишею в голові, а тоді її знову вхопили перейми, цього разу дикий, мов тайфун, біль вирував десь далеко внизу її черева. На цей біль вона дозволила собі відповісти криком. Бо цей біль був іншим; кричати, народжуючи дитину, — це як віддавати шану.

Повернувши голову, вона побачила, що на голові в Мії поверх її чорного спітнілого волосся надітий такий самий сталевий шолом. Обидва шоломи посередині було з’єднано гофрованими сталевими трубками. То були прилади, які вони застосовували до викрадених близнюків, але тепер їх використовували з якоюсь іншою метою. Якою?