Пісня Сюзанни. Темна вежа VI
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #6
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0791-5
- Переводчик: Олександр Красюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Пісня Сюзанни. Темна вежа VI». Краткое содержание книги:
Вочевидь, Мія помилково сприйняла тривалу мовчанку Сюзанни за незгоду, бо поспішила у своїх жорстких гуарачах по дузі хідника замкової галереї і вже ледь не бігла, коли наблизилася до того місця, де у недоладному, незграбному візку сиділа Сюзанна. Вона вчепилася Сюзанні в плечі й почала її трясти.
— Ось що! — пінилася вона. — Убий нас! Краще хай нас разом смерть забере, аніж… — Вона завмерла, а далі продовжила тоскним, гірким тоном: — Мене морочили весь цей час? Так же?
І тепер, коли надійшла нарешті ця мить, Сюзанна не відчувала ні тріумфу, ні співчуття, ані жалю. Вона лиш кивнула.
— Вони хочуть з’їсти його? Нагодувати його трупом отих жахливих стариганів?
— Я майже певна, що ні, — відповіла Сюзанна. А тим часом серце їй нашіптувало, що якимсь чином це таки буде пов’язано з канібалізмом.
— Я їм зовсім не потрібна, — промовила Мія. — Я лише нянька, ти ж сама мене так називала? Вони ж мені навіть не дадуть його потримати, правда?
— Не думаю, — сказала Сюзанна. — Можливо, ти побудеш при ньому з півроку, годуватимеш, але навіть… — Вона струснула головою, закусила губу, наглий напад переймів прохромив їй черево і крижі, перетворивши всі м’язи на скло. Коли біль трішки вщух, вона закінчила: — Навіть щодо цього я маю сумніви.
— Тоді вбий нас, якщо дійде до такого. Пообіцяй мені, що ти це зробиш, Сюзанно, я тебе благаю!
— А якщо я скажу «так», Міє, що ти пообіцяєш зробити для мене? Припустімо, я повірю будь-якому слову, що вирине з твого брехливого рота.
— Я звільню тебе, якщо нам випаде шанс.
Сюзанна обміркувала таку можливість і вирішила, що навіть непевна угода краща за її відсутність. Вона потягнулася й торкнулася рук, що вчепилися їй у плечі.
— Гаразд. Я погоджуюсь.
А тоді, як і наприкінці їхньої минулої балачки в цій місцині, розірвалося небо, і мерлон позаду них, і саме повітря між ними. Крізь цю проріху Сюзанна побачила рухомий коридор. Видиво було розпливчасте, позбавлене чіткості. Вона зрозуміла, що дивиться крізь власні, майже заплющені, очі. Її все ще тримали Бульдог і Яструб. Волокли її до дверей у кінці коридору (відтоді, як у її житті з’явився Роланд, вона постійно опинялася перед черговими дверима), і їй подумалось, що вони вважають, ніби вона зомліла, знепритомніла. У якомусь сенсі, гадала вона, так воно й є.
Відтак вона знов опинилася в гібридному тілі з білими ногами… а втім, хтозна, скільки її колись коричневої шкіри тепер стало білою? Принаймні хоч у цьому стані їй залишилось перебувати недовго, подумала вона і втішилась. Вона з радістю проміняла б ті білі ноги, хоч які сильні вони були, на дещицю душевного спокою.
Дещицю спокою в її душі.
ДЕВ'ЯТНАДЦЯТЬ
— Вона опритомнює, — прогарчав хтось.
«Бульдожа морда», — подумала Сюзанна. Хоча яка різниця: під машкарою всі вони виглядали, як людиноподібні пацюки зі струпуватою, порослою шерстю шкірою.
— Вельми приємно.
Це озвався Сейр, котрий ішов позаду. Вона роззирнулася навколо і побачила, що її почет складається з шістьох ницих людей, Яструба і тріо вампірів. З муфт під пахвами ницих чоловіків стирчали пістолети… тільки в цьому світі ті муфти, либонь, називаються пахвовими кобурами. У Римі, любонько ти наша, роби все, як римляни. Двоє вампірів несли самостріли, якими користуються в Кальї. Третій мав при собі тріскучий електромеч, схожий на ті, що ними орудують Вовки.
«Ставка: десять проти однієї, — холоднокровно подумала Сюзанна. — Не дуже… проте могло бути й гірше».
— Ти можеш, — почувся голос Мії звідкілясь із глибини.
— Заткнись, — наказала їй Сюзанна. — Досить балачок.
Попереду, на дверях, до яких вони наближалися, вона прочитала:
Їй це здалося знайомим, і Сюзанна миттю згадала звідки. Подібний напис вона бачила під час її короткого візиту до Федіка. Того Федіка, де було ув’язнено реальну Мію — істоту, що придбала собі смертність на умовах, які, либонь, могли ввійти в історію як найневдаліша з оборудок.
Коли вони наблизились до дверей, повз неї, з того боку, де її тримав Яструб, пропхався Сейр. Він нахилився до дверей і пробурмотів щось глибоко гортанне, якесь чужинське слово, якого Сюзанна в житті б не зуміла вимовити.