Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
[його] супроводжують такі жорстокі явища, як масове голодування, вбивство новонароджених та канібалізм... Вже встановлено, що ця катастрофа продовжується навіть за нового врожаю. Через чотири місяці голод досягне нового піку. Знову буде втрачено мільйони життів... Пасивно спостерігати за цією ситуацією — це взяти велику відповідальність усього цивілізованого світу за масові смерті в Росії. Це означатиме взяти провину за той факт, що в час, коли деякі частини світу майже задихаються від надлишків зерна та їжі, люди в Росії страждають від голоду.[1147]
Невдовзі Іннітцер отримає незвичну форму доказів: колекцію з двох десятків світлин — майже єдині автентичні фотографії голоду, зроблені Олександром Віненберґером, австрійським інженером, який працював на заводі в Харкові й переправив світлини через кордон. Збережені в архіві церковної єпархії у Відні, це єдині верифіковані фото жертв голоду, зроблені в Україні в 1933 році.[1148] Однак в той час церкву більше хвилювали не докази, а політика. У Ва-тикані почалися гарячі дебати: одна сторона прагнула надіслати допомогову місію людям, що потерпали від голоду в СРСР, інша — закликала до дипломатичної обережності. Останній аргумент переміг. І хоча Ватикан продовжував отримувати інформацію про голод, привселюдно Святий Престол продовжував мовчати. До того ж, прихід Гітлера до влади у 1933 році став для них політичною пасткою: церковне керівництво побоювалось, що різкі вислови про радянський голод сформують враження, що Папа надає перевагу нацистській Німеччині.[1149]
Подібні міркування були поширеними та зумовлені схожими політичними обмеженнями. Багато міністерств закордонних справ європейських країн мали інформацію про голод, ще коли він тільки-но розпочався — тобто в реальному часі. Насправді в 1933 році Україні пощастило мати кілька незвичайних іноземних резидентів-спостерігачів. Італійський консул Ґраденіґо, котрий жив у Харкові з 1930 по 1934 рік, розумів і масштаби голоду, і його наслідки для українського національного руху. Він не сумнівався, що «смерті від голоду — це наслідок спеціально запровадженого голоду, щоб провчити селян»:
... теперішня катастрофа спричинить колонізацію України переважно російським населенням. Це змінить її етнографічну автентичність. Можливо, в недалекому майбутньому не доведеться більше говорити ні про Україну, ні про український народ, а отже, не буде й української проблеми, тому що Україна фактично стане частиною Росії...[1150]
У 1933 році німецький консул в Одесі також переймався причинами голоду:
Комуністичні лідери не дозволяють селянам тривалий час згадувати про їхні поневіряння і досягають цього завдяки негайному створенню нових випробувань. Таким чином, хочеш ти цього чи ні, старі жахи призабувають. У минулому, якщо когось у селі спіткала невдача, про це пам’ятали цілі покоління.[1151]
Ґустав Гілґер, німецький дипломат у Москві, невдовзі — чільний радник Гітлера з радянської політики (а згодом — ЦРУ), в той час також вважав, що голод був штучним:
У нас складалося враження, що влада навмисно не надавала допомоги населенню, котре постраждало від голоду, за винятком колгоспників, щоб продемонструвати впертим селянам, що єдиною альтернативою колективізації є смерть від голоду.[1152]
Проте голод не вплинув на тогочасну офіційну політику Італії або Німеччини — одна з них уже стала фашистською державою, а інша перебувала в процесі становлення. Беніто Муссоліні особисто читав та зробив позначки на звітах з України, але ніколи нічого не сказав привселюдно — мабуть, через те, що для його режиму не було властиво виявляти співчуття, або можливо тому, що у вересні 1933 року Італія підписала з СРСР угоду про ненапад і була більше зацікавлена в розвитку торговельних відносин.[1153] Також і Німеччина, окрім свідомо скромних зусиль, спрямованих на підтримку етнічних німців і використання голоду в нацистській пропаганді (що згодом відбудеться), у той час не зробила жодної спроби протестувати.
1147
“Cardinal Asks Aid in Russian Famine”, The New York Times (20 August 1933).
1148
“Український Голодомор очима австрійця”, Радіо Свобода. Деякі світлини були надруковані в кн. Dr Ewald Ammende, Muss Russland hungern? Menschen-und Völkerschicksale in der Sowjetunion (Vienna: Braumüller, 1935). Александр Вінерберґер опублікував мемуари: Hart auf Hart [Hard Times] 15 Jahre Ingenieur in Sowjetrußland. Ein Tatsachenbericht (Salzburg: Pustet, 1939).
1149
McVay and Luciuk, The Holy See and the Holodomor, viii-xiv.
1150
Graziosi, “Lettres de Kharkov”, 57–61.
1151
ГДА СБУ, 13/1611 (1933), 41–4, в кн. Bojko and Bednarek, Holodomor, 507.
1152
Gustav Hilger and Alfred G. Meyer, The Incompatible Allies: A Memoir-History of German-Soviet Relations, 1918–1941 (New York: Macmillan, 1953), 256.
1153
Graziosi, “Lettres de Kharkov”, 7.