Крига. Частини І–ІІ

— Послухається?

У панни Крістіни знову опустилися руки, вона осунулася по стіні під вікном, приклавши чоло до зимної шиби.

— Можливо. Мабуть, так. Мусив би.

— Я думав, що він подорожує у службовому за тендером.

— Він перейшов на місце Вазова. Вони залишили порожні купе до Іркутська.

— Ах!

Вазов і той інший, котрому Вазов проламав череп, забулося його прізвище, два ангели-хоронителі, від початку приставлені для охорони Ніколи Тесли, мали придбані місця у люксі. Й справді, після їхньої смерти купе залишилися порожніми, мабуть, власне оті два одномісні купе обабіч отделения Ніколи Тесли й Крістіни Філіпов — це було б логічно. Й Фоґель перебрався до одного з них, без сумніву, з відома проводника. Проте він не мав квитка й не був повноцінним пасажиром: він не з’являвся у вагоні-ресторані, ймовірно, взагалі не покидав купе. (За винятком нічних відвідин сусідніх вагонів, щоб застрашити пасажирів, які йому перешкоджали). Він охороняв Теслу.

— Ви справді сподіваєтеся… що… Нікола…

— Ми ще не дісталися до Краю Криги, панно Крістіно, все ще є місце для брехні, навіть найбільшої.

Закурилося цигарку. Те, як раптово все вияснюється і укладається в порядку, приємному для умислу, до певної міри непокоїло б, якби не усвідомлення, що це аж ніяк не перше таке досконале пояснення; усяке попереднє незабаром виявлялося хибним, або принаймні неповним. Зрештою, ми тут маємо справу з новою цариною знань, новою наукою — наукою про тьмітло, про теслектрику, про фізичні підстави логіки — й тому під час цієї поїздки до серця Зими подорожуємо через наступні епохи історії науки, теорія заступає теорію, гіпотеза витісняє гіпотезу.

… Отож, відбулася детьмідизація, Нікола Тесла розвернув напрямок потоку тьмідини в своїй машині, й коли схопилося крижлізну голку, тьмідина зовсім не влилася у тіло, а була з нього випомпувана. Пам’ятається: кристал солі — один із небагатьох у слоїку — спершу не був чорним. Пам’ятається: що забулося усе, що трапилося, від схоплення до відпущення кабелю. Тепер розуміється слова доктора Тесли. Арсенал Літа. Убити лютих. Кожному організмові, кожній біологічній структурі притаманний не тільки певний електричний заряд, а й теслектричний: вони є посудиною для тьмідини. У своєму природному стані на Землі вони залишаються наповненими не до кінця. (Напевно, вдасться якось розрахувати максимальну ємність цієї структури й ступінь її отьмітлення. Якщо такий максимум існує. Чи ж Нікола не згадував про необмеженість теслектричного струму.?..) Літо є царством істинних оман і оманливих істин. Натомість, Зима не допускає нічого поміж істиною і оманою. Люті, діти Зими, живуть у великій повені тьмідини. Так само, як можна відпомпувати тьмідину з лютого, так можна відпомпувати її з будь-якого іншого органу, скільки б її у ньому не було. Чи людина, повністю детьмідизована — «розморожена», — все ще житиме? Тобто чи можна буде сказати про неї будь-що із остаточною певністю: що вона жива, що нежива, що вона є, що її немає? Чи теж будь-які судження про неї будуть однаково істинно-хибними, і їй порівну належатимуть усі атрибути буття — небуття? Чи Нікола Тесла ставив такі експерименти на людях? Або на тваринах? Без сумніву, він сподівається, що для лютих помпа Котарбінського стане знаряддям згуби.