Любов дика та прекрасна

Дональд Леслі з Ґленкірка народився в сім’ї третім, і йому довелося самому влаштовувати своє життя. Разом зі своїм кузеном Девідом Леслі із Сайтена, що був четвертим сином у своїй родині, він пішов найманцем на військову службу. І, коли вони служили у Франції, кузенам пощастило припасти до серця двом юним заможним спадкоємицям, які також були між собою родичками.

Дональд побрався з Рене де ля Прованс, і в них невдовзі одне за одним народилося шестеро дітей, п’ятеро з яких були сини, тож його тесть месьє де ля Прованс доживав віку цілком щасливий. Тепер, по його смерті, Дональд сам став головою родини.

Девідові Леслі, братові матері Кат, пощастило не менше. Він одружився з Адель де Пейрак, єдиначкою старого де Пейрака. У цього Леслі народилося чотири сини. Обидва кузени поміж іншого в шлюбних угодах погодилися додати прізвища дружин до своїх власних прізвищ. Отож у Франції вони були відомі як Дональд Леслі де ля Прованс та Девід Леслі де Пейрак.

Кат ніколи не бачилася з жодним із дядьків, адже вони виїхали з Шотландії ще до її народження.

— Уся родина, мадам, дуже схвильована через ваш приїзд, — сказав Найл. — Хоч ми, звісно, розуміємо, що ви в жалобі.

— Уже ні. Патрикові це було б не до душі.

— Мене засмутила звістка про його смерть. Мені він подобався.

— Ви були знайомі?

Найл Фітц-Леслі всміхнувся.

— Так. Я знав його. Коли він повертався додому, у Шотландію, несподівано зупинився в Парижі, і в мене не було часу, щоб сховатися. Я ніколи не забуду його погляду, погляду безмежного здивування. А потім він засміявся й промовив: «Молодший брат. Очевидячки, я маю звертатися до тебе саме так?» Перед тим, як він поїхав, ми довго балакали, і я дізнався від нього про смерть нашого батька. Брат і далі оплачував моє утримання в дядьків, а коли я став священиком, відкрив для мене рахунок у банку Кіра. Він написав мені, що чоловік завжди залишається чоловіком, і навіть якщо він священик, усе одно повинен мати власні гроші. Він був хорошою людиною. Я молитимуся за нього.

— Він був хорошою людиною, — повторила Кат. Потім вона поглянула на молодого священика й сказала: — Панотче, я хотіла б сповідатися. До всього ви почуєте відповіді на всі запитання, які я бачу у ваших очах. — Кат опустила вікно карети і, підкликавши до себе найближчого з чоловіків, гукнула: — Скажи Коналлові, що я хочу якнайшвидше стати на спочинок.

За кілька хвилин карета спинилася на затишній галявині, і Сьюзен із Мей повиходили розім’яти ноги. Опустившись навколішки на вкриту килимом підлогу, Кат вклала обидві свої витончені білі ручки у велику засмаглу долоню священика. Вона простояла так майже годину, тихо розповідаючи про останні кілька років свого життя.

Священикове обличчя залишалося незворушним протягом усієї сповіді. Коли графиня нарешті замовкла, панотець сказав:

— В очах церкви ви жорстоко згрішили, але й покута була понад міру. Ваша теперішня втеча дещо ставить ваших тутешніх родичів під загрозу, адже король Шотландії може попрохати короля Генріха допомогти повернути вас. Хоча, як на мене, даремно ваш король отак переслідує вас, коли ви чітко дали зрозуміти, що він вам не до душі! Тільки Бог знає, який бахур Генріх Четвертий, але, наскільки мені відомо, він ніколи ні до чого не силував жодну жінку. Джеймс Стюарт, безперечно, варвар. Гадаю, ви затримаєтеся тут ненадовго й відвернете загрозу від родичів.