Любов дика та прекрасна

Трохи згодом Кат з’ясувала, що її дядина Рене вже чекає на неї в кімнаті.

— Це правда, Катрін, що ви заможна?

Кат прикусила губу, стримуючи сміх, бо здавалося, що ця маленька жіночка засмучена.

— Так, tante, я заможна.

— О Боже! Адель спершу думала, що ви бідна, і сподівалася, що небога якнайшвидше поїде. А сьогодні ввечері вона сказала мені, що ви багата,і намірилася одружити з вами свого старшого сина Жиля.

— Це неможливо! — Кат була вражена й розлючена. — Я їду на південь, щоб вийти заміж за лорда Босвелла. І взагалі мені здавалося, що всі Пейраки вже поодружувалися.

— Жиль — удівець, і хоча він мій рідний небіж, мушу сказати тобі, що він мені не подобається. П’ять років був одружений із дочкою моєї подруги Марі де Вальмезон. Два роки тому дівчина заподіяла собі смерть. До шлюбу з Жилем вона була найласкавішою дівчинкою, яку лише можна собі уявити, світлою, мов сонечко! А потім стала тихою… заляканою. Усе поглядала на Жиля, чи не заперечуватиме її слова. Схоже, вона його боялася.

— Не хвилюйтесь за мене, tante Рене. Я ні за кого не піду заміж, окрім Френсіса Гепберна.

— А проте, дитя моє, стережися Жиля де Пейрака.

Повернувшись до головної зали замку, Кат познайомилася зі своїми шістьма кузенами де ля Прованс — п’ятьма чарівними юнаками та їхніми дружинами й з чарівною шістнадцятирічною дівчинкою на ім’я Марґеріт, яку всі називали Мімі. Потім їй відрекомендували синів дядька Девіда з їхніми дружинами. Вона одразу ж зрозуміла, чому її тітка не любить і побоюється Жиля де Пейрака, дарма що його брати виявилися досить приємними чоловіками.

Найстарший син Пейраків був високий і мав таку саму, як і його мати, сувору, майже іспанську зовнішність. Волосся в нього було темне, а коли він хвилювався, у чорних очах спалахували дивні золотаві вогники. Він узяв Катріонину руку, перевернув, щоб поцілувати долоню, і швидко полоскотав її своїм вологим язиком. Обурена Кат відсмикнула руку. Вона розлютилася: його поведінка відштовхувала її, а очі, що безсоромно зазирали в глибину її декольте і, поволі підіймаючись, розглядали обличчя, викликали огиду.

— У нас так багато спільного, ma belle cousine[15], — мовив Жиль де Пейрак. — Ми обоє овдовіли у самому розквіті життя, і, — він помовчав якусь мить, — у нас обох є досвід.

Кат не вважила на ці слова, відповіла світською усмішкою й відвернулася, заговоривши з Мімі. Та коли настав час сідати за стіл, Жиль опинився поруч із нею. Він страшенно соромив кузину, метушився біля неї, підкладав на її тарілку найбільш ласі шматки та наполіг, щоб вона пила з його келиха. Катріоні ледве вдавалося панувати над собою. Швидко відвернувшись до іншого свого сусіда за столом, вона виявила, що це Найл Фітц-Леслі. Його очі весело поблискували, і вона тихо спитала гельською мовою: