Любов дика та прекрасна
- Автор: Смолл Бертрис
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4109-1
- Переводчик: Наталья Третьякова
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Любов дика та прекрасна». Краткое содержание книги:
Її обличчя пом’якшилося.
— Що ж, хай благословить Джорджа Господь за це, — мовила Кат і додала: — Там же ж не забагато елю, еге? Я не хочу, щоб чоловіки впилися перед виїздом. У нас попереду довга ніч, і до Реттрею маємо дістатись удосвіта.
— Саме стільки, скільки треба, щоб не занепасти духом, міледі. Є ще й невеличке барильце вина для вас. Не забудьте поповнити вашу баклагу до прийдешньої ночі.
Графиня кивнула й узяла олив’яну тарілку, яку простягла їй Сьюзен. На ній лежали тонкі соковиті шматочки м’яса, ранні зелені листочки крес-салату й гарячий хліб, з якого капало масло з медом. Долі поряд стояла чаша, повна добірного винограду. Кат знову наїлася досхочу. Згодом, коли чоловіки ще їли, вона встала й звернулася до них:
— Коналл розповідав вам про мою подорож. Якщо хтось із вас передумав їхати, зараз саме час сказати про це й повернутися до Ґленкірка. Якщо хтось воліє повернутися, єдине, що я прошу, — не базікати про те, куди я поділася. — Відповіддю на ці слова була тиша, і, дивлячись на цих чоловіків із Ґленкірка, вона відчула сльози, які на мить обпекли її повіки. Намагаючись опанувати себе, Катріона просто сказала: — Дякую. Дякую вам усім.
За годину вони були вже на конях і їхали в темряві майже всю ніч. Кат учула запах моря задовго до того, як вони дісталися до узбережжя, і цей солоний дух ставав відчутнішим із кожною милею. Вони приїхали на умовлене місце заздалегідь. Коналл подав у бік моря сигнал ліхтарем, який спромігся якось запхати в пристебнуті до сідла сакви, такі повні, що мало не репалися. З темряви посвітили у відповідь.
Коналл викликав наперед юнака з на диво знайомим обличчям.
— Мій син Ендрю, — похмуро відрекомендував він.
Кат звела брову.
— Можеш не пояснювати, Коналле. У тебе не знайшлося часу, щоб побратися з його матір’ю, але Леслі завжди впізнають своїх. Я вгадала?
— Еге ж, мадам, — протягнув він, і Кат засміялася. — Ендрю та ще десятеро чоловіків попливуть із вами на «Новій пригоді», — пояснив він. — Ми з усіма іншими та конями вирушимо на «Анні la Reine» із Пітерхеда.
— Чи на багато ви від нас відстанете? — схвильовано запитала Кат. — Я б не хотіла опинитись у Франції з такою нечисленною охороною.
— Ми вас випередимо. Корабель «Анна la Reine» легший і трохи швидший за «Нову пригоду». Ваша карета з кіньми, кучером та конюхами вирушили три дні тому й чекатимуть на вас. Не бійтеся, дівчинко моя. Я зустріну вас на пристані.
Графиня вдячно усміхнулася йому.
— Добре, Коналле.
Потому обдарувала усмішкою юнака.
— То що ж, Ендрю Mop-Леслі, невже в Ґленкірку не досить гарненьких дівчат, щоб утримати тебе вдома?
— Навпаки, забагато, міледі, і в кожної розлючений батько.
Кат засміялася.
— Оце справжній парубок!
Вони спустилися на пісок, щоб зустріти шлюпку. Човен дістався до суходолу, і, повистрибувавши, моряки стали витягувати його на берег. На мить Катріона полинула думкою в минуле, згадавши, як стояла колись на цьому самому місці. Було сиро й вітряно. І було це майже три роки тому. Вона приїхала сюди з графом Босвеллом, щоб попрощатися з ним перед його вигнанням. Кат думала, що ніколи вже не побачить його. Однак тепер вона сама готувалася до вигнання, на яке прирекла себе.
Офіцер відокремився від своїх людей і схилився над її рукою.
— Старший офіцер Малкольм Mop-Леслі до ваших послуг, міледі, у Я син Г’ю.
— Ти старший брат Сьюзен і Мей?
— Так, мадам.
— А капітан часом не з Мор-Леслі?
— Сенді. Аланів хлопець.
— Боже-світе, Коналле, я пливу під надійною родинною охороною!
— Він хотів би, щоб усе було саме так, — переконано кинув Коналл.
Кат провела пальцями по руці літнього чоловіка.
— Ти хотів піти з ним, еге ж, Коналле?
— Так! Але він цього не дозволив. «Залишайся вдома, Коналле, — сказав він. — Кому ще я можу довірити її?»
— Господи, чоловіче! Не кажи мені про це зараз, коли я від’їжджаю!
— Мадам, якби я не був упевнений, що він схвалив би цей шлях, що ви обрали, мене б тут не було. Але я тут, і я оберігатиму вас, наскільки стане мені сил. — Його обличчя спалахнуло, бо графиня, ставши навшпиньки, міцно поцілувала його в щоку.
— їдьте з Богом, Коналле, — побажала вона та приєдналася до Сьюзен і Мей, що були вже в шлюпці. Без зайвих церемоній маленький човник, погойдуючись, рушив крізь темряву до «Нової пригоди». Коли Кат знову розплющила очі, побачила, що вона вже на палубі, і її вітав капітан.
— Я облаштував для вас і ваших дівчаток мою власну каюту, міледі. Там вам буде найзручніше, — сказав він.