Любов дика та прекрасна

— А куди саме в Італії, мадам графине?

— До Неаполя.

— Ах! — Кравчиня знов усміхнулася. — Неаполь! Клімат там помірний, а знать вдягається за модою! Будемо шити з найлегших оксамитів, бавовняних і лляних тканин та з найрізноманітнішого шовку. Декольте будуть дуже, дуже глибокі, спідниці — легкі, довгі та широкі. Любо буде глянути! — Вона кивнула своїм помічницям, які відразу ж почали розгортати сувої тканин.

У Кат перехопило дух. Вона зроду не бачила такого дивовижного розмаїття тканин та кольорів. В око їй упав ніжний бузковий шовк, і вона показала на нього.

— Для моєї весільної сукні.

Мадам де Круа широко всміхнулася.

— Oui![16] Але тільки для верху. А для споду візьмемо легкий оксамит такого самого кольору й оздобимо його золотою ниткою та дрібними перлами. Рукави будуть текучі, мов вода, і їх ми так само облямуємо. Саме те, що потрібно для Неаполя. Та якби ви мали намір залишитися тут і приєднатися до двору, я зробила б рукави вузькими біля плечей і круг зап’ястків та широкими посередині, але, — вона стенула плечима, — цей крій буде задушливий для теплого міста. А зараз, мадам графине, дозвольте вас обміряти.

Кат стояла на стільчику в самій спідній білизні, доки кравчиня та три її помічниці клопоталися коло неї, швидко перемовляючись французькою з чітким паризьким акцентом. Раптом Кат відчула, що в кімнаті є ще хтось, і, озирнувшись, побачила, що Жиль де Пейрак ласо її розглядає, прихилившись до відчинених дверей спальні. Не подаючи знаку, вона промовила до Сьюзен гельською:

— Поклич Коналла, хай забере цього гада.

Минуло кілька напружених хвилин, а потім поруч із Жилем де Пейраком з’явився Коналл. Тихо й старанно вимовляючи французькі слова, він сказав:

— У вас є два способи, мілорде. Або ви самі спокійно підете звідси, або я змушу вас піти, бо саме це наказала мені зробити міледі.

Не промовивши ані слова, француз повернувся й пішов, і Коналл слідом за ним.

— За який час, — запитала Кат, — ви зможете пошити одну сукню для мене? Одну сукню за день устигнете?

— З допомогою трьох дівчат, мадам графине, устигну.

— Тоді запросіть помічниць із Парижа, мадам де Круа. Я хочу, щоб для мене працювали два десятки ваших найкращих швачок, і я сама заплачу за їхню роботу. Десятеро працюватиме над моїми сукнями, решта візьметься за все інше: білизну, нічні сорочки, плащі, вишивання тощо! — Перехопивши недовірливий погляд жінки, Кат усміхнулася. — Пошліть того, кому довіряєте, до банківського дому Жискара Кіра й запитайте, чи може графиня Ґленкірка дозволити собі таке марнотратство. От побачите, я можу. Я хочу поїхати з Петі Шато за два тижні.

Здригнувшись, Кат поглянула на двері.