Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
— Ви справжній дурник, самі чудово знаєте, що подобаєтеся мені, інакше б я не була зараз тут, чи не так?
Вони вже давно були завсідниками ресторанчика в Сохо, і patronne[248] посміхнулася молодій парі, коли вони увійшли. Офіціант поводився улесливо.
— Дозвольте сьогодні мені замовити вечерю, — запропонувала Мілдред.
Філіп, подумавши, що сьогодні вона ще чарівніша, ніж завжди, передав їй меню, і дівчина замовила свої улюблені страви. Вибір був небагатий, і вони вже неодноразово їли все, що пропонував ресторан. Філіп радів. Він дивився дівчині в очі й милувався досконалістю її блідих щічок. Повечерявши, Мілдред, як не дивно, взяла цигарку. Палила вона дуже рідко.
— Не люблю дивитися, як леді палить, — часто нагадувала вона.
На мить дівчина завагалася, а потім запитала:
— Ви здивувалися, коли я сьогодні запросила вас повечеряти?
— Для мене це справжнє задоволення.
— Я мушу сказати вам дещо, Філіпе.
Кері рвучко подивився на неї, серце втекло у п’яти, але він добре навчився тримати себе в руках.
— Ну, що ж, стріляйте, — запропонував хлопець, усміхаючись.
— Ви ж не робитимете дурниць, правда? Річ у тім, що я виходжу заміж.
— Справді? — перепитав Філіп.
Він більше нічого не міг придумати. Кері часто розмірковував над цією можливістю і уявляв собі, що зробить і скаже. Він смертельно страждав, уявляючи собі розпач, який мучитиме його, думки про самогубство, як він, розгнівавшись, втратить глузд; але, напевно, занадто яскраво уявляв собі емоції, які переживе, і тепер почувався просто виснаженим, наче людина після серйозної хвороби, коли життєвих сил залишається так мало, що все стає їй байдужим і хочеться одного: аби їй дали спокій.
— Розумієте, я не молодшаю, — продовжувала дівчина. — Мені двадцять чотири, і вже час облаштуватися.
Філіп мовчав. Він подивився на patronne, що сиділа за барною стійкою, а потім його погляд застиг на червоній пір’їні на капелюшку однієї з відвідувачок. Мілдред роздратувалася.
— Ви могли б мене привітати, — сказала вона.
— Міг би чи не міг? Я навіть не можу повірити, що це правда. Хоча так часто це собі уявляв. Кумедно, що я так радів, коли ви запросили мене повечеряти разом. Із ким ви збираєтеся побратися?
— З Міллером, — відповіла дівчина, трохи зашарівшись.
— З Міллером? — здивовано вигукнув Філіп. — Але ж ви не бачили його кілька місяців.
— Минулого тижня він якось зайшов пообідати і зробив мені пропозицію. Він заробляє непогані гроші. Зараз отримує сім фунтів на тиждень і має чудові перспективи.
Філіп знову помовчав. Він згадав, що Міллер завжди подобався дівчині; той розважав її, і вона несвідомо захоплювалася шармом, якого додавало чоловікові його іноземне походження.
— Гадаю, це було неминуче, — врешті озвався він. — Ви зобов’язані були погодитися на найкращу пропозицію. Коли збираєтеся одружитися?
— Наступної суботи. Я вже повідомила на роботі.
Філіп раптом відчув гострий біль.
— Так швидко?
— Ми збираємося тільки розписатися. Емілю так більше подобається.
Кері відчув страшенну втому. Йому хотілося швидше попрощатися з дівчиною й одразу ж лягти у ліжко. Він попросив рахунок.
— Я посаджу вас у кеб до вокзалу Вікторії. Припускаю, що поїзда не доведеться довго чекати.
— А ви зі мною не поїдете?
— Чесно кажучи, мені не хотілося б, якщо ви не заперечуєте.
— Як вам завгодно, — відповіла Мілдред зверхньо. — Гадаю, ми побачимося завтра, коли ви прийдете пити чай?
— Ні, думаю, нам краще просто зараз поставити крапку. Не бачу сенсу продовжувати мої страждання. За кеб я заплатив.
Філіп кивнув дівчині, розтягнув губи у силуваній посмішці, а потім застрибнув в автобус і поїхав додому. Перш ніж лягти спати, він випалив люльку, але вже починав куняти. Щойно голова торкнулася подушки, юнак провалився в сон.
64
Однак близько третьої ранку Філіп прокинувся й більше не міг заснути. Думками його заволоділа Мілдред. Він намагався забути про неї, але не міг нічого з собою вдіяти. Юнак повторював собі знову і знову, аж поки не запаморочилося в голові: вона неодмінно мала вийти заміж; дівчатам, яким доводиться заробляти, живеться нелегко; не можна звинувачувати Мілдред за те, що вона знайшла людину, яка дасть їй затишний дім, і прийняла її пропозицію. Кері розумів, що з її точки зору побратися з ним було справжнім божевіллям: лише кохання допомагає миритися з такою вбогістю, а вона його не кохала. І в цьому не було її провини; це був факт, який слід було прийняти, як будь-який інший. Філіп намагався вмовити себе. Він казав собі, що в глибині його серця живе ображена гордість, а кохання народилося з незадоволеного марнославства, яке й стало причиною всіх його страждань. Кері зневажав себе так само, як і дівчину. Потім він узявся вигадувати плани на майбутнє, щоразу одні й ті самі плани, які переривалися спогадами про те, як він цілував її м’які білі щічки, і про звук її голосу зі співучою вимовою. На нього чекало чимало роботи, адже влітку Філіп мав скласти хімію і два іспити, які провалив раніше. Він відмежувався від друзів у шпиталі, але тепер прагнув їхньої компанії. Завдяки щасливому збігу позавчора йому написав Гейворд, повідомив про свій короткочасний візит до Лондона і запросив на вечерю, однак Філіп боявся, що це завадить його зустрічі з Мілдред, тож відмовився. Гейворд залишався в Англії на цілу весну, і хлопець вирішив, що напише йому.
248
Тут: господиня (фр.).