Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
Коли вибило восьму годину, Кері зрадів, що нарешті можна встати. Він був блідий і стомлений. Але прийнявши ванну, одягнувшись і поснідавши, він знову відчув себе частиною великого світу, і терпіти біль стало трохи легше. Сьогодні йому не хотілося йти на лекції, натомість він навідався до крамниці військового флоту, щоби придбати для Мілдред весільний подарунок. Після довгих вагань обрав дорожній несесер. Подарунок коштував двадцять фунтів — значно більше, ніж він міг собі дозволити, але був кричущим і вульгарним; Філіп був переконаний: Мілдред точно знатиме його ціну, і відчував гірку меланхолію, обираючи для дівчини те, що їй сподобається і водночас продемонструє його зневагу.
Кері напружено чекав на день весілля; він передбачав, що переживе нелюдські муки, тож зрадів, коли в суботу вранці отримав від Гейворда листа, в якому друг повідомляв, що приїжджає сьогодні і заскочить за ним, аби він допоміг йому знайти квартиру. Намагаючись відволіктися, Філіп подивився у розклад, знайшов потяг, яким ймовірніше за все мав приїхати Гейворд, і пішов зустрічати його на вокзал. Зустріч давніх друзів була сповнена завзяття. Вони залишили багаж на станції і радісно вирушили в путь. Гейворд передбачувано запропонував перш за все на годинку зазирнути до Національної галереї; він уже давненько не бачив картин і стверджував, що один погляд на них налаштує його на життя. Філіп місяцями не мав із ким побалакати про мистецтво й книжки. Після їхньої зустрічі в Парижі Гейворд захопився сучасною французькою поезією, а у Франції стільки поетів, що він міг розповісти другові про кількох нових геніїв. Вони блукали галереєю, показуючи один одному улюблені картини і захоплено теревенили, перестрибуючи від теми до теми. Сяяло сонце, і повітря тішило теплом.
— Ходімо посидимо в парку, — запропонував Гейворд. — Квартиру пошукаємо після обіду.
У парку буяла весна. У такий день, як цей, хотілося радіти тому, що живеш. На тлі блакитного неба, помережаного маленькими білими хмаринками, вишукано зеленіло молоде листя. Позаду дзеркальної поверхні води сірим велетнем височів будинок кінної гвардії. Упорядкована елегантність пейзажу дихала вишуканістю картин вісімнадцятого століття. Краєвид нагадував не про Ватто, чиї картини сповнені такої ідилії, що нагадують лісисті долини зі снів, а прозаїчнішого Жана-Баптиста Патера[249]. На серці у Філіпа зробилося легко. Він збагнув те, про що раніше тільки читав: мистецтво (а він дивився на природу оком художника) здатне зцілювати душі.
Друзі зайшли до італійського ресторанчика і замовили до обіду flaschetto[250] «К’янті». Захопившись бесідою, вони не змовкали за обідом. Нагадували один одному про спільних знайомих у Гейдельберзі, розмовляли про Філіпових друзів у Парижі, про книжки, картини, мораль, життя, і раптом Філіп почув, як вибило третю. Він пригадав, що вона вже вийшла заміж, у серці щось закололо, і кілька хвилин він не чув жодного слова зі сказаного Гейвордом. А потім Кері наповнив свій келих «К’янті». Він не звик до алкоголю і швидко захмелів, проте тепер звільнився від турбот. Його кмітливий мозок стільки місяців лінувався, що тепер сп’янів від розмов. Філіп був вдячний, що може поговорити з кимось, кого цікавить те саме, що його.
— Послухайте, не варто марнувати такий чудовий день у пошуках квартири. Переночуєте сьогодні у мене, а житло пошукаєте завтра або в понеділок.
— Гаразд. Чим займатимемося? — поцікавився Гейворд.
— За пенні можна сісти на пароплав і поплисти до Ґринвіча.
Ця ідея припала Гейвордові до душі, молодики застрибнули в екіпаж, що відвіз їх до Вестмінстерського моста, а там вони встигли на корабель, який саме збирався відпливати. Незабаром Філіп, усміхнувшись, зізнався:
249
Французький художник епохи рококо.
250
Пляшечку (італ.).