Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
— А хто пере вам білизну?
Капітан заклопотано стулив губи.
— Та я знайшов собі пралю на хуторі, там, при дорозі. Всі мої речі у фургоні. Я забігаю туди раз чи два на тиждень, щоб змінити білизну, взяти чистий носовичок!
— А що ви робитимете, як настане зима?
— Ну, на той час я сподіваюсь повернутись до ескадрильї,— відповів капітан тоном самовпевненого страдника. — Вождь Зелений Вуж пообіцяв привселюдно, що невдовзі помре від запалення легень, і мені просто треба потерпіти, поки настане холод та сльота. — Він спантеличено втупився в капелана. — Невже ви й справді не чули? Там, в ескадрильї, тільки про мене й говорять.
— Я щось не чув, щоб про вас говорили.
— Е ні, бути цього не може! — Капітанові було прикро, але він не хотів втрачати надії.— Так чи інакше, а вже вересень не за горами, отже, чекати залишилось недовго. Якщо хлопці питатимуть про мене, скажіть, що я ще повернуся і славно попрацюю над випуском інформаційних бюлетенів — хай тільки Вождь Зелений Вуж умре від запалення легень. Ви не забудете? Скажіть їм, що тільки-но прийде зима і Вождь Зелений Вуж умре від запалення легень, я повернуся. Добре?
Капелан побожно повторив ці віщі слова, зачарований їх пророчим смислом.
— Ви живете на самих тільки ягодах, траві та корінцях? — запитав він.
— Ні, звичайно, ні,— здивовано відповів капітан. — Я чорним ходом пробираюсь до їдальні й обідаю на кухні. Майло дає мені сендвічі й молоко.
— А що ви робите, коли йде дощ?
— Мокну, — щиро признався капітан.
— А де ви спите?
Капітан умить весь зіщулився й позадкував.
— Ага, ви теж! — не своїм голосом крикнув він.
— Та ні! — вигукнув капелан. — Клянуся, що ні!
— Ви теж хочете перерізати мені горлянку!.. — стояв на своєму капітан.
— Даю вам слово, — почав умовляти його капелан, Та було вже пізно: той кошлатий, але якийсь наче свійський привид уже зник. Він так вправно розчинився серед буйної, пістрявої мозаїки листя, світла та тіней, що капелан навіть засумнівався, чи бачив його взагалі. Навколо відбувалося стільки неймовірних подій, що важко було сказати, в які з них варто вірити, а в які ні. Йому кортіло якнайшвидше розпитати людей про цього лісового божевільця, з’ясувати, чи капітан Флюм насправді існував. Але тут він з великою неохотою пригадав, що передусім доведеться ублажати капрала Безбога, щоб той не думав, що капелан йому зовсім не довіряє. Він понуро чвалав звивистою стежкою, мало не помираючи від спраги, і насилу переставляв ноги. При згадці про капрала Безбога його почало гризти сумління, і капелан молив бога, щоб капрал десь пішов, коли він повернеться до свого намету: тоді він зможе спокійненько роздягтися, вмитися, освіжити руки, плечі, груди, напитися води, спокійно полежати і, можливо, навіть трошки здрімнути. Але на нього чекало нове розчарування і новий удар. У своєму наметі капелан уздрів капрала Безбога, який став уже сержантом Безбогом; він сидів, знявши сорочку, в капелановім кріслі й капелановою голкою пришивав до рукава сержантські лички. Капрала Безбога підвищив у сержанти полковник Пескарт. Він негайно вимагав капелана до себе у справі листів.
— О ні, тільки не це! — простогнав капелан і, мов підтятий, повалився на ліжко. В його нагрітій фляжці не було ані краплі, але він був такий приголомшений, що не згадав навіть про лістерівський мішок[39] з водою, що висів у холодку поміж наметами. — Я не вірю! Не вірю, щоб хтось міг усерйоз повірити, ніби я підроблював підпис Вашінгтона Ірвінга.
— Не про ті листи мова, — підказав капрал Безбог, безперечно задоволений капелановою скрутою. — Він хоче обговорити з вами проблему листів до родичів загиблих та поранених.
— Листів до родичів? — ошелешено перепитав капелан.
— Саме так, — утішався капрал Безбог. — Ой, як вам влетить за те, що ви заборонили мені їх розсилати! Ви б тільки бачили, як він зрадів, коли я сказав йому, що на цих листах може стояти його підпис! Саме за це він мене й підвищив. Тепер він цілком певний, що потрапить до «Сатердей Івнінг Пост».
39
Мішок з теплозахисної тканини для дезинфекції та тривалого зберігання води.