Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Народився 3(15) травня 1873 р. у Вісбадені в родині Петра та Марії (з дому Міклашевських).
Дитячі роки провів у родовому маєтку Тростянець на Полтавщині. Освіту розпочав зі Стародубської гімназії. 1893 р. закінчив Пажеський корпус і розпочав службу в Кавалергардському полку. З 1895 р. — полковий ад’ютант, з 1897-го — поручник цього полку. Учасник російсько-японської війни: командир сотні Читинського козачого полку, ад’ютант командувача військами на Далекому Сході. З грудня 1905 р. — полковник, флігель-ад’ютант імператора Миколи ІІ.
З вересня 1910 р. — командир 20-го драгунського Фінляндського полку. З 1912 р. — генерал-майор.
Учасник Першої світової війни: командир полку, командир дивізії. З 1916 р. — генерал-лейтенант, із січня 1917 р. — командувач 34-го армійського корпусу. В серпні 1917 р. перетворив корпус на 1-й Український. У жовтні на з’їзді в Чигирині обраний отаманом Вільного козацтва. Взяв участь у війні з більшовиками.
У березні 1918 р. сформував опозиційну до Української Центральної Ради «Українську громаду» (пізніше — «Українська народна громада»), яка разом із демократично-хліборобською партією та партією земельних власників сформувала ліберально-демократичну альтернативу націонал-соціалістичній УЦР. 29 квітня за згодою керівництва німецьких окупаційних військ на з’їзді Всеукраїнського з’їзду хліборобів був проголошений Гетьманом Української Держави.
Зрікся влади 14 грудня.
В еміграції в Німеччині взяв участь в організації Українського союзу хліборобів-державників, після розколу якого його прибічники об’єдналися у Союз гетьманців-державників, філії котрого утворюються також в Австрії, Канаді, Сполучених Штатах Америки, Чехословаччині, Франції. Заснував Український науковий інститут при Берлінському університеті.
Загинув 16 квітня 1945 р. під час бомбардування Берліна, похований в родинному склепі м. Оберсдорф.
11 бойових нагород, у т. ч. Золотої Георгієвської зброї «За хоробрість»: Св. Анни IV ст. (1904), Св. Анни III ст. з мечами та бантом (1904), Св. Станіслава II ст. з мечами (1905), Св. Володимира IV ст. з мечами та бантом (1905), Св. Анни II ст. з мечами (1906), Св. Володимира III ст. (1909), Золота Георгіївська зброя (1905), Св. Георгія IV ст. (1914), Червоного Орла (Пруссія, 1918).
Перспективи Почвірного союзу після Бреста
Фактичний розвал Східного фронту, який стався наприкінці 1917 — на початку 1918 р., здавалося б, надав ворожій Антанті коаліції, насамперед Нiмеччинi, унікального шансу. «Ми знову, як у 1914 та у 1916 роках, могли ставити перед собою завдання вирішення війни шляхом наступу на суходолі, — писав видатний німецький воєначальник Еріх Фрідріх Вільгельм Людендорф. — Співвідношення сил складалося для нас так сприятливо, як ніколи»[32].
І це були не порожні слова: Німеччина мала перевагу над союзниками в 20—30 дивізій. Вирішальний удар Антанті планувалося завдати між Арасом та Ла-Фером. Мета — роз’єднати англійські та французькі армії і відкинути їх до узбережжя Ла-Маншу.
Держави Антанти, зi свого боку, на закінчення війни в 1918 р. ніяк не розраховували. Їхні плани передбачали здобуття перемоги хіба в 1919 р. Однак німці у цій ситуації припустилися серйозного стратегічного прорахунку.
По-перше, хоча Східний фронт і був формально ліквідований, там усе ж таки доводилося тримати кількасот тисяч вояків.
По-друге, не вдалося розв’язати проблему більш ефективної участі у війні австро-угорських збройних сил — її можливості продовжувати активні дії були вичерпані. Лише цих двох обставин було достатньо для стратегічного провалу Німеччини на Західному фронті навеснi—влітку 1918 р.