Дівчина, яку ти покинув
- Автор: Мойес Джоджо
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1955-7 (fb2)
- Переводчик: Дар’я Петрушенко
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Дівчина, яку ти покинув». Краткое содержание книги:
— Послухайте, ще невідомо, як вирішить суддя, — каже Генрі, побачивши її біля поста охорони в задній частині будівлі. — Намагайтесь не дуже цим перейматися протягом вихідних. Зараз ми більше нічого не можемо вдіяти.
Вона пробує всміхнутись йому.
— Дякую, Генрі, — каже вона. — Я… я вам зателефоную.
Дивне відчуття виникає надворі, під променями зимового сонця, — наче за той час, що вони провели в стінах будівлі, минув не один день, а набагато більше. Лів здається, ніби вона перенеслася сюди прямо з 1945 року. Генрі викликає їй таксі, а потім іде, кивнувши на прощання. І в цю мить біля поста охорони вона помічає його. Схоже, він чекав тут саме на неї. Швидким кроком він наближається до Лів.
— Пробач, — каже він. Його обличчя похмуре.
— Поле, облиш…
— Я справді думав… Пробач мені за все.
Їхні погляди ще раз зустрічаються, наостанок, і він іде — не помічаючи перед собою ані гульвіс, що вивалюють із пабу «Сім зірок», ані помічників адвокатів, що тягнуть за собою цілі візки документів. Лів помічає його похилені плечі, незвично похнюплену голову — і після всього, що сьогодні трапилося, ця мить стає вирішальною для неї.
— Поле! — вона намагається перекричати потік машин. — Поле!
Він обертається. Навіть звідси вона бачить зіниці його очей.
— Я знаю.
На хвилину він завмирає на місці — високий, трохи надламаний чоловік у гарному костюмі.
— Я знаю. Дякую тобі… що спробував.
Іноді в житті настає суцільна смуга перешкод, коли головне — не припиняти рухатися далі. А іноді, раптом усвідомлює вона, головне — лише безоглядно вірити.
— Може… може, якось підемо вип’ємо разом? — вона глитає. — Навіть зараз?
Він опускає погляд, розмірковуючи, потім знову дивиться на неї.
— Даси мені одну хвилину?
Він прямує назад до сходів будівлі. Вона бачить Джейні Дікінсон, занурену в розмову з адвокатом. Пол торкається її ліктя, і вони швидко перемовляються. Лів відчуває побоювання. «Що він їй каже?» — тривожно питає внутрішній голос. І тоді вона відвертається й сідає в таксі, намагаючись угамувати неспокій. Коли вона знову визирає у вікно, Пол широким кроком збігає вниз сходами, обмотуючи шарф навколо шиї. Джейні Дікінсон ошелешено дивиться на таксі, стискаючи папери в безвільних руках.
Він відчиняє дверцята таксі й забирається всередину, гучно зачиняючи їх за собою.
— Я звільнився, — каже він. А тоді видихає і бере її за руку. — Гаразд. То куди ми їдемо?
Коли Ґреґ відчиняє двері, його обличчя не виказує жодного подиву.
— Вітаю знову, міс Лів, — каже він, наче її поява на порозі їхньої квартири цілком очікувана. Він відступає від дверей, і Пол знімає пальто з її плечей, прикрикуючи на собак, що радісно кинулися вітатися з нею. — Я остаточно зіпсував ризото, але Джейк каже, байдуже — він усе одно не любить грибів. Тож ми думаємо: як щодо піци?
— Піца — чудово. Я пригощаю, — каже Пол. — Мабуть, ми не скоро зможемо дозволити собі це знову.
Майже всю дорогу вздовж Фліт-стріт вони трималися за руки й зачаровано мовчали. «Ти втратив через мене роботу, — нарешті каже вона. — І свої великі комісійні. І шанс придбати більшу квартиру для твого сина». Він дивився прямо перед собою. «Це все не твоя провина. Я просто пішов».
Ґреґ підіймає брову.
— На кухні є пляшка червоного вина, відкоркована десь о пів на п’яту. І це, звичайно ж, ніяк не пов’язане з тим, що я весь день доглядаю племінника. Правильно, Джейку?
— Ґреґ каже, в цьому домі о п’ятій завжди п’ють вино, — лунає з іншої кімнати хлоп’ячий голос.
— Ябеда, — відгукується Ґреґ. А тоді звертається до Лів:
— О ні. Я не можу дозволити вам пити. Згадайте, що сталося минулого разу, коли ви напилися в нашій компанії. Ви обернули мого чутливого старшого братика на мрійливого сентиментального голубка.
— І я змушений знов тобі нагадати, що в цій країні слово «голубок» означає дещо інше, — каже Пол, проводжаючи її на кухню. — Лів, ти тут поки що звикни трохи. Ґреґ має власний підхід до оздоблення інтер’єру, за принципом «що більше, то краще». Від нього не дочекаєшся мінімалізму.
— Я прагну, щоб мій маленький дім відображував мою особистість. І так, він не tabula rasa[79].
— Тут гарно, — каже вона, споглядаючи різнокольорові стіни, сміливі естампи і крихітні фотографії навколо себе. І почувається на диво зручно в цій маленькій квартирі, що нагадує будинок залізничника з гучною музикою та незліченною кількістю улюблених дрібничок, якими заставлено всі полички й завішено всі стіни. І з дитиною, яка розляглася на килимку перед телевізором.
79
Чиста дошка (лат.).