Дівчина, яку ти покинув
- Автор: Мойес Джоджо
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1955-7 (fb2)
- Переводчик: Дар’я Петрушенко
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Дівчина, яку ти покинув». Краткое содержание книги:
У будинку, куди вона повертається, панує тиша. Лів замикає двері, відкладає ключі і проходить на кухню. Звук її кроків лунко розлягається над плиткою підлоги. Важко повірити, що вона пішла звідси лише вранці: здається, ніби ціле життя минуло.
Вона натискає кнопку автовідповідача. Повідомлення від агента з нерухомості. Набундюченим тоном він сповіщає, що наступного дня покупці збираються прислати свого архітектора. Висловлює сподівання, що в неї все гаразд.
Журналіст із невідомого часопису про мистецтво хоче взяти в неї інтерв’ю щодо справи Лефеврів.
Банківський менеджер. Його, на щастя, не торкнувся галас, піднятий у газетах. Чи не могла б вона зателефонувати, як тільки буде зручно, щоб обговорити її ситуацію з перевищенням кредитного ліміту? Це вже третя спроба зв’язатися з нею, наголошує він.
Одне повідомлення від батька, який цілує її. «Керолайн каже: хай усі вони йдуть під три чорти».
Лише зараз Лів чує віддалені ритмічні звуки басу з квартири на нижньому поверсі, стукіт парадних дверей і сміх — типовий звуковий супровід п’ятничного вечора. Це наче нагадування, що десь там світ продовжує обертатись, не озираючись ні на кого, що по той бік цієї дивовижної прірви все одно триває життя.
Вечір затягується. Лів вмикає телевізор, але не знаходить нічого, що бажала б подивитись, тож просто приймає душ і миє голову. Відкладає одяг на наступний день і їсть трохи крекерів із сиром.
Але емоції не вгавають і хаотично шумлять, наче ряд порожніх вішаків у шафі. Попри втому вона не здатна спокійно сидіти і продовжує міряти кроками будинок. Знов і знов відчуває смак його поцілунку на губах, чує його слова. Їй миттєво спадає на думку зателефонувати йому, та коли вона дістає телефон, її руки застигають на кнопках. Зрештою, що вона може йому сказати? «Я лише хотіла почути твій голос».
Лів заходить до гостьової кімнати — бездоганно чистої, порожньої, наче ніхто ніколи тут не жив. Вона обходить кімнату, злегка торкаючись спинок стільців, шухляд. Тиша і порожнеча більше не заспокоюють її. Вона уявляє собі Мо, що пригорнулася до Раніка в переповненому галасливому будинку, як той, з якого вона щойно повернулася.
Нарешті Лів робить собі горнятко чаю і проходить до своєї спальні. Забравшись на середину ліжка, відкидається на подушки й роздивляється Софі в золоченій рамі.
«Потай мені подобалася сама думка про те, щоб володіти картиною, здатною похитнути шлюб».
Що ж, Софі, думає вона, тобі вдалося похитнути значно більше, ніж просто шлюб. Вона дивиться на картину, яку любила майже десять років, і нарешті дозволяє собі згадати той день, коли вони з Девідом придбали її, як милувалися грою її кольорів у білому сяйві під небом Іспанії і бачили в ній відображення свого спільного щастя в майбутньому. Пригадує, як, повернувшись, вони повісили її в цій кімнаті і як вона подовгу роздивлялася картину, гадаючи, що саме спільного з «Дівчиною» бачив у ній Девід, і почуваючись більш вродливою через те, що він це бачив.
«Ти виглядаєш так само, коли…»
Вона згадує день невдовзі після його смерті, коли вона важко підняла голову від заплаканої подушки, і їй здалося, що Софі дивиться просто на неї. Це теж можна пережити, казало обличчя на картині. Можливо, ти ще цього не знаєш. Але ти виживеш.
Ось тільки самій Софі вижити не вдалося.
Лів бореться з відчуттям, що несподівано стискає їй горло.
— Мені шкода, що все це сталося з тобою, — каже вона в мовчазній кімнаті. — Хотіла б я, щоб усе склалося інакше.
Раптовий смуток переповнює Лів, і вона встає, підходить до картини і повертає її до себе зворотним боком, аби більше не бачити цього обличчя. Може, це й добре, що вона покидає цей будинок: ця порожнеча на стіні завжди слугувала б нагадуванням про її поразку. І здається вже майже символічним те, як безслідно зникла сама Софі.
І коли вже Лів готова випустити з рук картину, вона зупиняється.
Результати дослідження, яке вона проводила останні кілька тижнів, лежать тепер скрізь хаотично розкиданою купою паперів. Вона знов продивляється їх, але вже з новою метою, акуратними стосами розкладаючи їх по теках і кожну перев’язуючи еластичною стрічкою. Вона не знає, що робитиме з ними, коли закінчиться судовий розгляд. Нарешті натрапляє на червону теку, яку дав їй Філіпп Бессетт. Прогорнувши ламкі аркуші, вона знаходить ті дві сторінки, які шукала.
Ще раз переглянувши, Лів відносить їх на кухню. Там вона запалює свічку і один за одним підносить аркушики до тремтливого вогню, доки не лишається нічого, крім попелу.