Любов дика та прекрасна

Вони кивнули, і Кат поцілувала їх. Провівши дітей до дверей, вона попрощалася з ними. Згодом того самого дня графиня стояла на верхній сходинці головного входу до замку і, весело махаючи рукою, голосно гукала, так, щоб усі чули:

— Побачимося навесні, любі мої! Переказуйте вітання й пошану його величності! — Вона все стояла й махала, доки кортеж не розчинився вдалині, а потім повернулася до своєї вежі й плакала наодинці.

Наступного дня Ґленкірк мали покинути її два молодші сини — чотирнадцятирічний Колін та дванадцятирічний Роберт. Колін збирався в Абердин до університету, а Роберт повертався до своїх обов’язків служки в родині графа Роуса. Того вечора, зібравши чотирьох своїх дітей навколо себе, графиня повідомила, що поїде з Ґленкірка, і пояснила чому. Вона не хотіла зникати з їхнього життя без пояснень і вирішила, що варто ризикнути й розповісти їм усе. Кат переконалася, що думка слушна, коли її дев’ятирічна дочка Мораґ тихо сказала:

— Мамо, я рада, що ти їдеш. Мені не подобається король.

Десятирічна Аманда кивнула, погоджуючись.

— Так! Не хвилюйся, мамо. До того ж ти добре подбала про наше майбутнє. Я з радістю буду графинею Сайтена.

Кат не змогла стримати сміху.

— А ти вмієш подбати про свій зиск, маленька моя кицю, — відповіла вона своїй доньці.

— Коли? — запитав Роббі.

— Невдовзі.

Колін загигикав.

— Що ж тут смішного? — спитала його мати.

— Як шкода, що я вже не в Роусів, — пояснив хлопчак, який майже став чоловіком. — Я охоче подивився б на обличчя кузена Джеймса — цього хтивого святобожника!

— Дякувати Богу, що ти вже не в Роусів! — відповіла Кат. — Ти б напевно виказав мене.

Аж раптом вона засміялася.

— Коналл сказав майже те саме, — пояснила вона, і дівчатка та Роббі приєдналися до дзвінкого реготу.

Уранці хлопці поїхали, і наступні кілька днів Кат почувалася пригніченою. Вона проводила багато часу в дитячій кімнаті, граючись зі своїми трьома дітками. Аж якось увечері несподівано з’явилася в спальні своєї свекрухи. Меґ одразу ж усе зрозуміла. Вона мовчки встала та обійняла невістку.

— Так швидко?

Кат кивнула.

— Місяць майже не світить, Меґ, це найкращий час, щоб зникнути непоміченою. Якщо я пробуду тут довше, то взагалі не зможу поїхати. У мене й так крається серце!

— Тоді їдь із Богом, моя доню.

— О Меґ! Ви завжди були мені ближчі, ніж моя власна мати. Я так сумуватиму за вами! Спробуйте пояснити все моїм батькам.

— Я поясню, люба моя. Не будь надто сувора до своєї матері. Вона завжди жила у своєму чуттєвому маленькому світі, куди впускала, крім себе, лише твого батька. Я її переконаю, змушу все зрозуміти. І хтозна, можливо, коли ти будеш у безпеці, ми навіть приїдемо в гостину.

— Мої найменші дітки… Ви, звісно ж, доглянете їх, Меґ?

— Авжеж.