«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— Все одно. У мене сьогодні гості. З Грузії. Потрібно щось наше, національне, подарувати. Тепер це модно. А той, що за баранкою, не того?
— Він взагалі не п'є. У нього виразка шлунка.
— Я вас зрозумів,— кивнув старшина.— Ану, розійдись!— крикнув у натовп.— Що, ніколи не бачили крокуючого земснаряда?
Нарешті вибіг з гастроному Грак.
— Заводь цю полкову амфібію і швидше на воду. Збожеволіти можна,— усівшись до кабіни, промовив Сідалковський.— Я уявляю, що в селі робитиметься, коли ми навіть у збайдужілих до всього кобилятинтурбінівців пробудили такий інтерес...
«Мегацета», наче старий, але з дуже могутнім серцем птеродактиль, набирала розгону і, здавалося, збиралася відштовхнутися від голубої стрічки ріки й повиснути у тихому, як мрія, небі, розганяючи одним лише виглядом дрібне птаство. Повітря, перемішане із запахом квітів і річкових трав, мерехтіло, як золоте, ледь помітне марево у сонячному промінні, і стигло у своїй синій соковитості. Сідалковському приємно лоскотало груди. Як дитя, що народилося не на асфальті, за висловом Ковбика, а між тихих і плакучих верб, над голубими плесами, усіяними білими й жовтими лілеями, мов груди генерала Чудловського старовинними австро-угорськими орденами, купленими в одеських нумізматів, Євграф став сентиментальним і м'яким, наче переднє сидіння «Мегацети».
— Для чого ви взяли з собою мідяки? — запитав Сідалковський, не повертаючи голови і не спускаючи, очей з блакитного бульвару ріки.
— Генерал наказав,— Грак потягнувся лівим ліктем до бокового скла, щоб по-піжонськи виставити лікоть назовні, але не дістав. Був занизький на зріст і сидів глибоко, мов на перині, у склі стирчав один лише пінгвінячий ніс.— Каже, витяг, то сам і здавай їх, я до магазину не понесу. Бач, йому гонор не дозволяє! — Грак чвиркнув крізь щілини своїх рідких зубів.— А який може бути гонор, коли мова йде про гроші? Чи не так, доктор?
— Звісно,— відповів не без іронії Сідалковський. Потрапляючи на природу, він нітився й затихав. Веселим і гамірним почував себе тільки в містах, на привокзальних площах і на ярмарку.— Як би їх здаватимете, Грак? У відрі?..
— У вузлику. Ось зараз побачиш.
Попереду замиготіло якесь село з двоповерховою будівлею недалеко від пристані. Грак підплив «Мегацетою» до пологого берега, і «Сором'язлива красуня», як назвав подумки амфібію Сідалковський, наче черепаха, легко поповзла на берег, підминаючи під себе очерет і лепеху.
— Може, ти, докторе, збігаєш і здаси? — набираючи в хустку мідяків, запропонував Євмен.
— Пробачте, але це нижче моєї гідності...
Грак криво посміхнувся: мовляв, усі ви такі — у генерала гонор, у графа честь. І все це таке ж фальшиве, як і оці позеленілі мідяки...
Грак забіг у сільську крамницю. Сідалковський тримався трохи позаду, начебто вони з Граком взагалі незнайомі. За склом з написом «Каса» сиділо миловидне дівча, яке нагадувало Сідалковському здобну французьку булочку, посилану цукровою пудрою. «Гарні дівчата завжди на чужих грошах сидять»,— подумав Євграф і став на такій відстані, щоб почути діалог між касиркою і «невеликим корсіканцем».
— Слухай, доню, дрібні потрібні?
— Ганю, чуєш! — гукнуло дівча через весь магазин до продавщиці, що, зігнувшись, рахувала гроші за прилавком, повернувшись спиною до каси.— Чуєш, Ганю, тато знайшовся,— крикнула вона і розсміялася з власного дотепу.
Грак подав їй вузлик.
— Тут які, мідні чи срібні?
— Самі п'ятаки, доню...
— Тоді підіть зважте. Ганю, зваж п'ятаки. Дядьо з торбою просять.
Сідалковському дівча сподобалося: м'якеньке, колюче й здобне. Жаль, що Грак тут носиться зі своєю торбою.
— Ей, ти, спіднице,— перехилившись через прилавок, гукнув Грак продавщиці, яка стояла у позі коня, що п'є воду з жолоба.— Йди-но сюди. Хочу тобі допомогти план виконати. Міняю гроші на горілку і закуску.
— Ти бач який,— повернулася продавщиця і стрельнула пухкенькими губами.— Пхи! Ти бач який! — Ямочки на щічках стали човниками.
— Пробач,— промовив Грак.— По спідниці вік важко визначити. А ти, виявляється, тільки вчора з торговельного технікуму. Ви що, сестри з тією, що в касі?
— Багато знатимете, постарієте.
— Дуже схожі, наче близнята.
Дівчина мовчки зважила і назвала суму. Грак повернувся до каси.
— Може, ще візьмеш, доню?
— А у вас тієї міді багато, дядю?
— Два відра.
Касирка пирснула в кулак:
— Не фальшиві?
— Спробуй на зуб! — запропонував Грак.
— А де ви їх добуваєте в такому віці? — лукаво посміхаючись, запитала.— Підв'язуєте руку чи наклеюєте до ніг фальшиві виразки?