«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— Гм... Це вже гірше,— кашлянув Грак.— І що, жодної ондатри нема?
— Чого нема? Є. Тільки спробуй її вполюй! Лише вночі на воду виходить,— він підвівся і підійшов до вікна, ніби показуючи їм своє галіфе з двома нашитими шкіряними латками на заду.
«Такі б штани Карлу Івановичу. Вік працюй — і не протруться. Ще й для Дем'яна залишилися б»,— Сідалковський не міг відірвати від них очей.
— А що це у вас за гелікоптер? Він що, й справді літає чи плаває?
— Те й інше,— знахабнів Грак.
— І плаває? — перепитав голова.
— Уявіть собі,— захизувався Грак.
— Гм. Цікаво. Державна чи ваша власна?
— Власна,— відповів Грак.
— Лозу не ріже?
Грака зачепило за живе (і цей знущається!). Він ледь не вибухнув гнівом.
— Ви не сердьтесь. Я серйозно. У нас тут такі болота, що до лози ніяк не доберешся. Ось я й питаю, чи не ріже лози...
— Не ріже, зате по воді плаває! Це ж амфібія.
— Невже? — голова повернувся до Грака.— Це ви серйозно?
— Абсолютно.
— То, може, того... увечері... на ондатри поїдемо? Вони на світло йдуть, як зайці. З-під фар ніколи не пробували? Як ваші фари?
— Прожектори. Звідси до Кобилятина-Турбінного видно. Приставте до них кулемет — і качок можна на льоту бити.
— Ні, я серйозно,— голова, видно, й справді був любитель постріляти ондатр.— Ви ж бачите,— він підійшов до рушниці, що стояла в кутку за сейфом, і підкинув її на руці.— Дванадцятий калібр. Кучність на 350 метрів зберігає. Бельгійська. Ще з війни привіз... Так що, домовилися?— запалився голова.— По руках?
— По руках. Але одна умова: нам потрібні не мертві, а живі ондатри. Перед тим, як будете робити благородний відстріл в ім'я збереження лози, ви повинні з добрий десяток їх виловити.
— Чим же ми їх ловитимем?
— Сіткою. Чудовою капроновою сіткою зі знаком якості з тильного боку,— посміхнувся Сідалковський.
— А нутрій вам випадково не потрібно? У нас і нутрій до біса.
— Передусім нам потрібні їжаки й ондатри. А втім, можемо прихопити з півдесятка і нутрій. Для нашої науки й нутрії пригодяться...
— Ви що, на них досліди проводите? — перепитав голова.
— Досліди.
— Як на собаках?
— Ще складніші,— замість Сідалковського відповів Грак.
— За них платитимемо грішми, можемо міддю,— Сідалковський глянув на Грака.— А можемо чистим, ще ніким не розведеним спиртом.
— Скільки ж їжаків вам потрібно? — поцікавився Дмитро Панасович.
— Теж не менше десятка, але щоб штук вісім із них були самці.
— А як же його в біса визначиш?
— А у нас в експедиції ось товариш. У нього диплом з відзнакою...
— А-а! Ну, хіба що... Інститут закінчували? — звернувся він до Грака.
— Беріть вище: академію!
— За цим добром, товариші, затримки не буде. Ондатр і нутрій у нас хоч греблю гати. Ви, до слова сказати, вечеряли? — поцікавився голова.
— Ще ні, але збираємося,— відповів Грак.
— То, може, разом?
— Не заперечуємо,— підвівся Грак.— Але запам'ятайте: Сідалковський далекий нащадок аристократичного роду, і він не може вечеряти без двох речей: без серветок і без виделок. Руками він нічого не бере: ні риби, ні курей.
Сідалковський похитав головою і нічого не сказав: мовляв, молодець Грак, будуть й з нього люди.
— Серветки, хлопці, будуть. Буде й казьонка. Не за цим затримка... Ви мені тільки влаштуйте гарне полювання...
Після доброї вечері, яка, треба сказати, замінила обом і обід, Сідалковський категорично відмовився брати участь в ондатровбивстві.
— Я не варвар,— сказав він.— А тим більше не браконьєр. Та й полювати на ондатр іще рано. Вони тільки підростаюче покоління виховують.
Сідалковський залишився ночувати в одній із тих хат, які у наших селах місцевим керівникам заміняють готелі. Приїжджі тут зупиняються, не заповнюючи анкет про час і місце народження, куди і з якою метою приїхав і чи довго ти тут збираєшся бути. Господині, яка заміняє вам і директора, й чергового адміністратора, достатньо рекомендації голови колгоспу чи сільради — і ви можете проводити свій час, може, й не так, як у паризьких готелях, але принаймні значно дешевше. А втім, Сідалковський у Парижі ніколи не бував і паралелей провести не міг.
На величезній плиті у кухні варилась картопля. Поруч шкварчала фірмова страва вдови — яєчня з салом. Ні першого, ні другого після доброї вечері в чайній Сідалковський не сприймав. Вдова поставила паруючу картоплю з салом на стіл.