Крига. Частини І–ІІ

— Зараз ви скажете, що це моя провина, що то я його вбив.

Але було з усякого погляду гідним захоплення, як добре mademoiselle Філіпов тримається у цих обставинах. Ким би не був їй доктор Тесла — батьком, далеким родичем, коханцем, — адже він був єдиною близькою їй людиною у подорожі чужим дивним краєм, серед незнайомців, Транссибом крізь азіатські нетрі, на шляху до ще більшого уединения. Тепер вона залишилася сама. Чи може вона розраховувати на охранников? То функціонери царської політичної поліції, хтозна, які справжні накази вони отримали: вони мали охороняти доктора, але не захистили, — що вони тепер вдіють? Вона залишилася сама. Крістіна сиділа на краю постелі навпроти, нервово смикаючи рукав орґандинової сукні, скубаючи світлу косу й щомиті нахиляючись до Ніколи, наче все ще тільки чекала, що серб прокинеться й підійме повіки.

Доктор Тесла спочивав на своєму ліжку, на прошитому пурпуровою ниткою покривалі, з подушкою під головою, голова його була повернута до вікна, за яким пересувалася похмура зелень нескінченної тайги, в міру, як експрес віддалявся від останніх осередків цивілізації, перед тим, як перетнути межу справжнього Сибіру й Зими, длук-длук-длук-ДЛУК, а з кожним підстрибом вагона підскакувало й тіло Тесли й зісковзували з покривала укладені вздовж його боків довгі руки доктора, долоні якого ховалися у бездоганно білих бавовняних рукавичках. Манжет лівого рукава його сорочки було підібрано, він відслонював над рукавичкою червоний обруч відтиску: тут Тесла обгорнув собі крижлізний дріт динамо-машини. Ґенератор залишився на столику, кабель сповз на килим, звиваючись по-зміїному, корба хиталася туди й сюди. Металеві елементи встигли вже обсохнути, з приладів і стін зник іній.

Розповідь mademoiselle Філіпов була короткою і конкретною. Крістіна заговорилася з кимось після сніданку — повертається у купе, а там мороз, тьмітло, Тесла крутить корбу, чорні іскри сиплються йому зі шкіри й волосся, протяжний стогін лунає з уст, але він стоїть, крутить, — панна його вхопила, відірвала від машини, посадила на постелі — вже холодного, як смерть, — він знепритомнів — серце б’ється дедалі повільніше, через кілька годин зупиняється.

Пам’ятаючи про випадок із Юналом Фессаром, не повірилося панні на слово. Окуляр інтерферографа послужив контрольним дзеркальцем, приставилося його до губ доктора. На склі не з’явилося жодних ознак дихання. Він мертвий.

— Чи траплялося з ним таке раніше?

— Що?

— Смерть.

— Як ви можете жартувати!

— Ну-у, ми обоє жартуни. «Рятуйте його!» Встань, Лазарю!

— Ви ж самі сказали: помер, але, може, й живий.

Постукалося задумливо по підборідді металевим циліндром.

— Він не замерз, якщо ви, панно, розумієте, що я маю на увазі. Але те саме можуть сказати про себе кілька мільярдів інших трупів за межами Краю Лютих. Тобто, — усміхнулося у вуса, — трупи не говорять, але…

Mademoiselle Філіпов розплакалася.