Крига. Частини ІII–ІV
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-151-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:
Коли старий китаєць вимахував метром навколо тіла й колов твердими пальцями під сорочкою, пан Войслав, відсапавшись після власних мученицьких випробувань, запалив люльку й раптом тиць-гриць випалив:
— А Модест Павловіч каже, що запрошення для вас — це робота Побєдоносцева.
— Побєдоносцева? Я думав, що між ними кепські стосунки. Чому б Шульц мав запрошувати когось на заручини дочки для приємности свого ворога?
— Еее-там, ворога; обидва мають заморозницькі інтереси. — Пан Веліцький посміхнувся крізь хмару тютюнового диму; потім змахнув рукою із люлькою і діамантом і, чари-мари, посмішка зникла. — Модест Павловіч каже, що ви тепер політичний гравець; що ви фіґура спірна й радикал. Кого я під своїм дахом тримаю!
— Сина Мороза, а ви не знали?
Це зазвучало жорсткіше, ніж замірялося. Він же, врешті-решт, пожартував. (Пожартував?) Ах, придався би тепер потужний удар крижаної тьмідини… Долоні під рукавичками жахливо пекли, але кравець велів акуратно підняти руки, стоялося як дурень, не дуже навіть моглося відповісти Веліцькому розуміючою посмішкою. Це тільки-но другий день — а якщо й справді так замерзне…
Урешті вилаялося китайца й замкнулося у своєму покої. За вікнами тільки монументальна темрява й імла в темряві, розмальована веселками від ліхтаря, а тут — людина й людські думки. Це пора, коли найменша річ збуджує ірраціональну досаду, світ шкрябає почуття, наче кістяний шкребок, важко знайти заняття для тіла й розуму, піднімається й опускається предмети, навіть на них не дивлячись, обтирається об стіни й меблі, мов збуджений кіт, тупцяється у замкнутому просторі. Пора дня, пора ночі, коли ще втома не схиляє до сну, проте вже нічого не муситься робити, не муситься навіть удавати, що щось робиться, будучи видаленим із-поміж людей. Нічого не потрібно; все можливо. Що робити, що робити? Долоні стискаються і розтискаються, здряпалося б усе тіло, обчухалося догола. Мужики тоді напиваються, чи баб лупцюють, або якісь великі дурниці життєві вчиняють. Жінки хати прибирають (або напиваються). Сховалося пляшки сажаевки високо в комоді. Поставивши лампу на нічній шафці й лягши на постіль, відкрилося «Воскресение». Юрми воскреслих марширували Фабрикою Безсмертя, алеєю під фантастичними машинами, на троні-пульті яких сиділа висока постать, на цій чорно-білій ґравюрі, в гасовому світлі — загалом схожа на доктора Теслу. Головним редактором «Воскресения» був Едмунд Ґеронтьєвіч Хавров. На кожній сторінці з примарно-ідилічних смужок унизу сторінки тут із трупних черепів росли квітки. «Воскреснемо! Воскресимо!» От, лектура під подушку.
Отой Ніколай Фйодоров був одержимий ідеєю, але не так, як людина Заходу буває одержима ідеєю: збереться з духом, кинеться щосили до діла, й або річ задуману осягне (із великим тріском), або зазнає поразки (із таким самим тріском), а відтак повернеться до життя. Ідея Фйодорова прийшла, як усі ідеї російські приходять: тишком-нишком, із глибини черепа, спершу до душі, потім до розуму промовляючи, із такою силою, із такою упевненістю у слушності й істині, що не було Фйодорову до чого від життя відволікатися, адже ідея ураз закрила собою все те життя, увесь світ, усю Історію, і самого мізерного Фйодорова теж. Так само, як автори найдавніших літописів, хронікери імлистого правіку Руси, спільними зусиллями творили на самоті аж до самої смерти видатні праці, так і Фйодоров, поглинутий ідеєю, зовсім не думав оголосити про це людям; коли щось й оприлюднив за життя, то під псевдонімом. Проте, він не існував у відриві від ідеї; ідея промовляла через нього. Він жив у аскезі майже чернечим життям, себто, самотньо, в бідності, серед книжок. За походженням байстрюк князя Ґаґаріна, службовець найнижчого ранґу із жалуванням у сімнадцять рублів, він усе своє життя провів у бібліотеці Рум’янцевського музею і Московському архіві Міністерства Закордонних Справ. А прожив Фйодоров сімдесят чотири роки — за той час він прочитав усі доступні в бібліотеці книжки (ідея росла) й списав десятки тисяч сторінок, викладаючи всі деталі свого Проекту. Лише після смерти його автора Проектом захопилися Соловйов, Толстой, Достоєвскій, найвидатніші уми Росії. Отож, Ніколай Фйодоров запланував інженерію безсмертя, його ідея полягала в перемозі над смертю, — але не тільки смертю майбутньою, а й будь-якою смертю, яка бодай коли трапилася в прірві Історії. Фйодоров розробив докладний рецепт воскресіння усього людства, від Адама і Єви починаючи.