Крига. Частини ІII–ІV
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-151-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:
Саша Павліч із інженером Яґо й ще одним асистентом Тесли вовтузилися із великим тунґетитовим дзеркалом. Вийнявши чисту тахлю тунґетиту, Тесла збирався бомбардувати її сфокусованими пучками світла, вивчаючи згодом відбите світло, або зміни в самій тахлі; й те саме повторити із тьмітлом.
— Упродовж півдня туди й сюди помпував, — мовив Саша, відсапавшись, — і раптом йому захотілося досліджувати властивості тьмітла. Говорить про Максвелла, Айнштайна, про якихось Планка й Бора, розмовляє сам із собою про промені неґативних імовірностей, і все упереміш із Ґете. Уфф! Ви його краще знаєте, правда ж, господин Ґерославський? Що це може означати?
— Новий експеримент вигадав, це давній його стан, що він стрибає від ідеї до ідеї. Особливо зараз, знетьміднений, він легко розпорошує увагу.
— Ні, ні, — Павліч глянув на інженера Яґо й показав на кут із пацючими клітками. Пройшлося туди, здіймаючи по дорозі шубу й шапку. — Вєнєдікте Філіповічу, сьогодні уранці, ще дев’ятої не було, зайшов сюди до нас, до робітні, високий чиновник Канцелярії Генерал-Губернатора, за особистим дорученням графа Шульца, з військовою свитою, з козаками; потім вони розпитували кожного з нас окремо…
— Той чиновник. Тілом вутлий? Волосся ясне? Зуби гнилі?
— Так, ну так.
— Як прізвище? Чи не Ур’яш?
— Ви його знаєте?
— Ну, він мені не представився. — Подалося Павлічу мішок; той зазирнув, сховав під столом. Знялося мороскляні окуляри, контури й барви людей і предметів замерзли на своїх місцях. — І чого він од вас хотів?
— Він довго балакав із Теслою, вони вийшли в двір, щоб оглянути прототип тунґетитора.
Прислухалося: Молот Тьмідини мовчав.
— І?
— І сказав, що організує нам усім тут помешкання, маю на увазі, в Обсерваторії; що губернатор переймає увесь маєток у власність на підставі якогось надзвичайного закону; що краще, щоб ми не виходили на вулицю без людини з охранки. Й ще, наче губернатор і сам Государь Император дуже цікавляться нашою роботою.
— Мгм.
— А після полудня…
— Так?
Саша погриз ніготь.
— Ходили довкола із тунґетитовими смолоскипами в тьмітлі й ґрунт позначали довкола Обсерваторії. Був із ними один сліпий, один без руки, один кульгавий, один залізом пробитий. Били в бубни, наче лютого на повідку тягали.
— Будуть щогли з трупами ставити.
— В чем дело, Вєнєдікт Філіповіч?
— Це для вашого захисту.
— Але — від кого?
Чи він і справді такий простакуватий? Зазирнулося у його ясні оченята, під брови, мов віхті будяків. Той не зморгнув, дивився щиро. Скільки він може мати років, — близько тридцяти, молодий, — проте й так старший. Чому ж тоді, як на когось від народження вищого, як на опікуна, даного йому небесами, дивиться? Звідки взагалі оця миттєва довірливість, звідки цей тон порозуміння? Наче знає людину здавна. І в експериментах на пацюках теж охоче погодився допомогти, нічого не питаючи.
А може, й справді мається на світі приятелів, перш ніж їх узагалі зустрінеться, перш ніж про них почується?
— Як ви сюди потрапили?
— Професор мене попросив, я маю родичів у Прибайкаллі, тож часто їжджу із Томська, а в університеті тільки з весняного семестру муситиму сидіти на робочому місці…
Бідака, відірваний від своїх книжок і наукових абстракцій, кинутий раптом під ціпи сибірської політики, — не дивина, що йому важко дати собі раду.
Відразу ж, утім, знайшлося виправдання. А такий собі Бенедикт Ґерославський, мало не насилу від логічних абстракцій у Варшаві відтягнутий, що собі думав, сідаючи до Транссибірського експресу?
І щире співчуття пробилося до цього доброзичливого хлопця, перестрашеного поза межами його уяви.
— Вони вам добре казали: не виходьте нікуди. Не буде вже вам безпечно в місті: нікому, хто перебуває поруч із доктором Теслою.
— Ви виходите.