Крига. Частини ІII–ІV
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-151-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:
— Панове до Братства?
Слово за слово, й виявилося, що й він фёдоровец, Арскій Яков Юстіновіч, радий допомогти. В редакції уже нікого не буде, проте Едмунда Ґеронтьєвіча певно можна знайти в фірмі, де він посідає відповідальну посаду заступника директора, — ось, тут, ліворуч від сходів. Якщо питання досить важливе.
Як легко можна було передбачити, заступник директора Хавров і гадки не мав зустрічатися у таку пізню годину із неумовленим заздалегідь відвідувачем. Тож хутко написалося два речення і переказалося йому записку через клерка. Хавров — лютовець, лисуватий, опасистий чоловік в окулярах, не надто імпозантного зросту, зате в костюмі з подвійним рядом із найкращої англійської вовни, — з’явився миттю.
— Це що, правда? — спитав він тихо, піднісши аркушик у руці. — Що ви можете привести до нас доктора Теслу?
— Можу вас із ним познайомити й ґарантувати, що він вислухає вас із великою увагою, так. — Знявши мороскляні окуляри, простягнулося руку. — Бенедикт Філіповіч Ґерославський.
Він її квапливо потиснув. Не асоціював, бачилося це виразно, думка й погляд його блукали деінде.
— Кажете, що можете. Й хотіли би за це — що? Нашу вдячність, обчислену в рублях?
— Знаєте, я вас із цим залишу, переночуйте з цією пропозицією, розпитайте колег, тоді поговоримо. — Рушилося до виходу.
За мить пан Хавров вибіг у коридор.
— Зачекайте! Зачекайте! Ви сказали — вибачте мені — як? Ґерославський?
Пам’ятаючи методу доктора Мишлівського із Клубу Зламаної Копейки, нічого не відповілося, просто стоялося мовчки, міряючи його гострим гнівним поглядом і повторюючи подумки, наче заклинання: мороз, мороз, мороз, мороз.
Мабуть, це подіяло, або ж Едмунд Ґеронтьєвіч уже все вирішив, бо, довго не вагаючись, він гукнув щось на прощання клеркам і повів нас назад до того покою, звідки Арскій виносив брухт. Але то не був жодний ремісничий склад, а лише клубна зала, гарно споряджена, із живописом на стінах й електричними лампами, з пічкою Дауербранда в кутку й високими вікнами із шибами зі звичайного скла. Шибки дрижали в такт бубнам глашатаев. Повісилося шубу, сілося у зручному кріслі. Пан Хавров покликав прислугу. На столі стояв посуд після ситного підвечірку, попільнички й філіжанки. Паркет біля печі мокро блищав.
— Правду кажучи, ми вже давно думали постукати до вас, — відсапнув Хавров. — Ну, але бачу, Магомет, гора, хли, хли. — Він сміявся, наче кімнатний песик загавкотів. — Ви знаєте, господин Єрославскій, я послав докторові запрошення, думаючи, що він чув про нас, мусив чути; не знаю, чи…
— Не чув. Із такого запрошення можна вичитати дуже різні речі, страшні й загрозливі.
— Ну, так. Ми радилися про це. Чи личить проти інтересів наших чільних членів…
— Пан Фішенштайн із тих, хто боронитимуть лютих власними грудьми, так?
— Ми зійшлися на тому, що коли доктор Тесла сам щось довідається, то прийде. Він не прийшов. — Слуга, прибравши безлад зі столу, поставив самовар; Хавров підсів ближче до самовара, заходився переставляти порцеляну, сипати сушений чай, перебирати шматки цукру. Сибірські чайні церемонії часто цілком заповнювали ділові зустрічі; пан Веліцький стверджував, що більше інтересів залагодив за чаєм, ніж за горілкою. Едмунд Ґеронтьєвіч налив перші чарки. — Прошу. Ви очевидно розумієте, як ми зацікавлені в співпраці з доктором, якщо вже так щасливо склалося, що він завітав до нашого міста. Отой показ на річці, розтоплений лютий, — і та чорна електрика, якою він лютого почастував, — ні про що інше не говорять. Ніколай Фйодоров, якщо ви знайомі з його працями, передбачив, що…
— Ви хотіли би використати теслектрику для дослідів із воскресінням людей.
Хавров опустив очі на підставку, сьорбнув гарячого чая; він злегка зашарівся, може, від цього чаю, а може… може, засоромився у присутності Сина Мороза.
— Ви не конче мусите нам вірити, — сказав він. — Прошу тільки дати змогу справдити гіпотезу. Це так небагато, якщо порівняти із кінцевою метою: повернути до життя кожнісіньку людину. Рік, вік, тисячоліття блукань і невдач, і глузувань — яке це має знання? У порівнянні… — Він висьорбав решту чая. — Якщо на іншій шальці терезів, як альтернатива… Якщо. Пфф. Еще?
Діючи за принципами сибірської ґречности, перевернулося спорожнілу китайську чарку догори дном, зверху поклалося шматок цукру.
— Вибачте, якщо я дав привід для такого враження. Я зовсім із вас не кепкую. Хто знає, може, ви маєте рацію, вбачаючи розв’язок у теслектриці. Поговоріть із доктором, переконаєтеся, що він має відкритий розум. — Прибиральник витирав калюжу біля печі, почекалося, аж він вийде із ганчіркою. Нікола, звичайно ж, має відкритий розум, він сам стверджує, що був повернутий до життя завдяки знетьмідненню; заразити його в належний момент ідеєю Фйодорова, й принаймні тиждень він думатиме тільки про це. Тиждень, може, місяць, може, два, якщо пощастить, і Хавров et consortes виявляться достатньо проворными. А цього мало б вистачити, щоби затримати спорудження Байкальського Молота Тьмідини й той небезпечний експеримент із резонансом хвиль на Шляхах Мамутів. Хавров знову запропонував долити; знову відмовилося. — Я хотів би попросити послугу в обмін на послугу.