Крига. Частини ІII–ІV
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-151-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:
У покої на запіллі Складів — навіть пристойно спорядженому, із кріслами, обтягнутими шкірою, із гасовими лампами під позолоченими парасольками, не надто бридким краєвидиком, — три із чотирьох стін було заставлено стояками для пляшок з алкоголем. Хрущинський і Сини торгували трунками не найкращого смаку й найвищих цін, але тут, однак, поруч із украй плебейськими спиртами й звичайними винами, знайшлися пляшки, з етикетками цілком шляхетних марок. Пан Ізидор налив по чарці полинівки.
Посмакувалося її кінчиком язика, поцукрувавши й сильно розвівши водою. «На усіх дивився згори» — чи ж уже панна Єлена не дорікала зарозумілістю? Але — яка зарозумілість, Боже милий?! Як моглося дивитися на людей згори, якщо то вони мали силу одним поглядом червоний сором розпалити, соромом душу спопелити? Таке рівняння характеру ніяк не може укластися!
Відсунулося чарчину.
— Якого характеру було ваше знайомство? — спиталося просто з мосту. — Ви згадали про борг вдячности…
— Якого характеру. — Хрущинський випростався за письмовим столом, провів рукою, укритою плямами від обморожень, по камізельці, схожій візерунком на дрохву, по гладко поголеному підборідді, вийняв із очниці монокль, постукав ним у щойно очищену від паперів стільницю. — Мій старший, Радослав… Бачите оту вивіску: «Сини» — це закляття, воно чаклує майбутнє. Ян, авжеж, але Радослав, — йому було сімнадцять, у тисяча дев’ятсот п’ятнадцятому він отримав тут десятку за антидержавну змову. Ваш батько… Якби не ваш батько, Радослав не пережив би першого року каторги. Він потрапив до його роты, пан Філіп заопікувався ним, підбадьорив, навчив каторжного життя. — Хрущинський вище підняв голову. — Уявіть собі, я хотів йому віддячити, коли він з’явився в Іркутську.
— Він нічого не узяв.
— Ні. — Пан Ізидор сухо посміхнувся. — Я думав, що він мене зганить. — Хрущинський зітхнув. — Тож коли я побачив вас під Чорним Сяйвом… Син за сина, чи не така Божа справедливість?
— Ви застерегли мене від Пілсудського.
Хрущинський вихилив решту нерозчиненої полинівки.
— Это демон Льда! — прошепотів він хрипко. — Тікайте від нього!
— Ви з ним знайомі?
— А ви думаєте, чому Радослав собі життя зламав? Тут, — він широко змахнув рукою у бік стояків із пляшками, — тут вони зустрічалися, ночами операції свої обговорювали, політикували. А згодом пан Філіп…
— Що?
Хрущинський стиснув кулак.
— Бо упіймав і його! Проклятий товариш Віктор! Вабить їх, наче магнет, — підійдеш занадто близько й уже не відірвешся. Замерзло! А де тепер пан Філіп? Сибірська крига!
— Себто, ви кажете, якщо я добре розумію, — ви твердо знаєте, що то саме Пілсудський послав мого батька на Шляхи Мамутів?
Хрущинський зітхнув, схрестив руки на грудях.
— Звичайно, я не був при цьому, — сказав він уже спокійніше. — Але маю очі й вуха, маю свій розум. Я знаю, що за день до того, як він до мене прийшов, пан Філіп розмовляв із ним десь у себе, в Зимовому Ніколаєвську. Одразу згодом поліція почала слідкувати за ним по Іркутську. Він заскочив сюди, коли настала темрява, перев’язаний шарфом так, що й дрібки обличчя під мороскляними окулярами не видно, й кладе деньги за п’ять пляшок сажаевки. А наступного дня уже певно був у дорозі, — тільки ми його й бачили.
— Сажаевки?
— На дорогу. — Пан Ізидор вказав на пляшки, поскладані високим шаром ліворуч. — Десять рублей тридцять копеек, дорогий напій, справді, міг і щось дешевше.
Підвелося, знялося зі стояка пляшку. На наклейці намальовано панораму Іркутська з вежею Сибирьхожета посередині; її тьмяна корона променіла в чорні буквы назви трунку:
Сажа
Байкальская настойка
Знімаючи її з висоти, струснулося пляшкою. У прозорій рідині, мабуть, чистій горілці, плавали пластівці чорного снігу, вуглисті сніжинки-сажинки.
— Люди це п’ють? Їм не шкодить?
— Горілка завжди шкодить, коли її без міри споживати, пане Ґерославський.
— Це у ній тунґетит?
— Тому вона така дорога. П’ють і з золотом, і з розтертими на порошок кістками, то чому б не пити із тунґетитом? У чорноаптечних мікстурах є навіть більші шматки.
Знову струснулося сажаевкой. Чорні цятки поволі кружляли.