Піонери або Біля витоків Саскуеханни

Другим скептиком був Бенджамін Помпа. Щоразу, коли йому траплялося бачити, як парадує загін, управитель зауважував поблажливим тоном уродженця острова наших предків, що опускається до похвали американським блудним синам:

— Може, вони й здатні зарядити рушницю та вистрелити, але щодо маневрування кораблем, то капрал з «Боадіцеї» зі своєю командою міг би оточити їх і взяти в полон за пів-вахти!

Оскільки ніхто не міг спростувати цього твердження, то моряки з «Боадіцеї» дістали в Темплтоні належну частку визнання.

Третім невірою був мосьє Лекуа, який нишком зауважив шерифові, мовляв, його військо — найкраще з тих, що йому доводилося бачити, і поступається хіба мушкетерам «доброго короля Людовіка».

А що місіс Голлістер клопоталася хатніми справами, Бенджаміна не було, а мосьє Лекуа був надто щасливий, щоб прискіпуватися до будь-кого, то загін уник критики та образливих порівнянь у той вікопомний день, коли йому особливо потрібна була впевненість у своїх силах. Мармедюк, як переказували, знов був зачинився в кабінеті з Ван дер Сколом, — отже, ніщо не стояло на заваді військовим операціям.

Точно о другій годині загін узяв рушниці на плече — всі я$с один, починаючи від правофлангового, поруч із яким стояв капітан Голлістер, до останнього в шерензі солдата.

Коли всі мушкети застигли там, де їм належало бути, пролунала команда:

— Ліве плече вперед, кроком руш!

Не можна сказати, що маневр цей виконано із звичайною Швидкістю, — адже цих новачків у військовій справі чекала скора зустріч із ворогом, — але коли музики заграли натхненної мелодії «Янкі Дудла», а Річард і Дулітл першими відважно рушили по вулиці, капітан Голлістер повів за ними загін. Ветеран ішов, задерши голову під кутом у сорок п'ять градусів; на маківці стирчав маленький трикутний капелюх; свій велетенський драгунський палаш він ніс напоготів, а довгі сталеві піхви тяглися за ним по п'ятах і торохтіли вельми войовниче. Чимало зусиль доклав він, щоб примусити всі взводи (а їх було шість) іти рівно; але коли вони наблизилися до моста, загін марширував досить пристойним строєм. Так вони почали підйом на вершину; диспозиція сил залишалася така сама, ото тільки шериф і мировий суддя, які скаржилися на задишку, поступово сповільнювали ходу, аж поки опинилися в хвості колони. Навряд чи доцільно наводити тут всі маневри загону. Ми скажемо лише, що було послано розвідку, і коли Бона повернулася, то доповіла, що втікачі не тільки не відступили, як на те всі сподівались, але, очевидно, довідавшись про небезпеку, укріплюють свої позиції, готують відчайдушний опір. Повідомлення це викликало суттєві зміни не лише в планах командирів, але й у настрої солдатів — вони обмінювалися багатозначними поглядами, а Річард і Гайрам відійшли вбік на військову нараду.