Злива періщила цілий день і остаточно зупинила просування вогню; лише місцями, там, де накопичилося багато хмизу, вночі можна було бачити язики полум'я. Наступного дня ліс на відстані багатьох миль стояв чорний, деякі дерева ще курілися; чагарник і сухостій пішли вогнем, але сосни й гемлоки, як і досі, гордо височіли на горбах, і навіть менші дерева подавали кволі ознаки життя.
Оповідь про чудесний порятунок Елізабет переходила з уст в уста, обростаючи новими й новими подробицями. Подейкували ще, нібито могіканин загинув у вогні, і ця версія здалася всім ще переконливішою, коли до селища дійшла жахлива звістка: у ямі, яку він сам викопав, знайшли рудокопа Джотема Рідла, так дуже обгорілого, що надії на його порятунок майже не було.
Події останніх днів цілком заволоділи увагою мешканців селища, і фальшивомонетники, скориставшись із переполоху, в ніч після пожежі вирубали, за прикладом Натті, діру в стіні в'язниці і втекли. Коли ця новина разом з чутками про смерть Джотема й сильно перебільшеними та перекрученими описами подій на вершині гори облетіла селище, громада ухвалила, що всіх утікачів треба негайно переловити. Говорили, що існує печера, де звили кубло злочинці; а коли пішли чутки про якісь руди й дорогоцінні метали, це відразу пов'язали з підробкою грошей, і в поселенців склалося враження, нібито в краї орудує зграя злочинців, створюючи небезпеку для суспільства.
І ось у хвилину загального сум'яття хтось поширив чутку, буцім ліс підпалили Шкіряна Панчоха й Едвардс, і, отже, їх і треба притягти до відповідальності. Цю думку найревніше обстоювали саме ті, що їх необережність призвела до пожежі; і загал став вимагати, щоб винуватців було покарано. Річард, прислухавшись до голосу громади, до полудня вже сповнився рішучістю виконати те, чого вимагав закон.
Він вибрав кількох дужих юнаків і, відвівши їх убік — на очах у всіх поселенців, але на певній відстані, щоб не почули, — віддав їм якісь розпорядження. Свідомі свого обов'язку хлопці вирушили в гори так спішно, наче доля всього світу залежала від їхніх старань, і вигляд у них був такий таємничий, немов ішлося про надзвичайно важливу державну справу.
Точнісінько о дванадцятій годині барабан перед «Хоробрим драгуном» вибив великий збір, і на порозі з'явився Річард у супроводі капітана Голлістера, що з такої нагоди вбрався в уніформу командира «темплтонської піхоти»: шериф зажадав від капітана допомоги, щоб успішніше виконати свій обов'язок перед законом. За браком місця ми не будемо наводити тих промов, якими обмінялися ці добродії: для нащадків їх зберегла місцева газетка, яку ще можна знайти в архівах; скажемо тільки, що шериф висловлювався в суворій відповідності з юридичними правилами, а промова капітана була по-військовому стисла й точна. Про все було погоджено заздалегідь, і на барабанний дріб швидко зібралися двадцять п'ять ополченців і вишикувались у бойовий порядок.
Оскільки цей загін складався з самих добровольців і на чолі його стояла людина, що перші тридцять п'ять років свого життя провела у військових таборах та залогах, то він в в а ткався блискучим взірцем збройних сил країни, своєю поставою та військовим умінням, за глибоким переконанням тверезо мислячих темплтонців, не поступався перед будь-яким іншим військом у світі, а за фізичними даними то й узагалі не мав собі рівних! Це твердження заперечували тільки три голоси й одна думка. Думка належала Мармедюкові, який, однак, не вважав за потрібне доводити її до відома широкого загалу. А з голосів один, до того ж досить гучний, належав дружині самого капітана: вона часто дорікала чоловікові, що той докотився до командування таким строкатим набродом після почесної посади сержанта доблесної віргінської кавалерії в останній війні.
вернуться
66
Дехто вважає малоймовірною таку лісову пожежу, яку описав тут автор. Він може лише додати, що був свідком пожежі в іншій частині штату Нью-Йорк, коли якийсь подорожанин змушений був покинути свій фургон з кіньми на дорозі, де вони й загинули. Щоб зрозуміти, яку серйозну загрозу становить таке стихійне лихо, треба пам'ятати, що в цих районах посуха буває дуже тривалою, а в лісах сила-силенна сухосгою. Пожежі в американських лісах часто набувають таких масштабів, що призводять до атмосферних змін на відстані до п'ятдесяти миль. Вогонь на своєму шляху поглинає будинки, господарчі будівлі й огорожі.
