Піонери або Біля витоків Саскуеханни
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Піонери або Біля витоків Саскуеханни». Краткое содержание книги:
— Ура! Молодця каштан! Так їх, отак! Дивіться, як він трощить кущі! Та й молоді дерева йому за іграшки!
Такими вигуками Біллі Кербі підбадьорював капітана, який котився вниз, аж поки добродушного чолов'ягу посіли такі веселощі, що він гепнувся на землю і, брикаючи ногами від захоплення, дав волю своїм почуттям, зайшовшись нестримним реготом.
Натті весь час стояв у загрозливій позі, наставивши рушницю поверх укріплення, й уважно стежив за кожним порухом супротивника. І тут надмірна цікавість Гайрама, йому на лихо, спокусила його виткнутися з-за дерева, щоб подивитися, як іде бій. Зробив він це надзвичайно обачно, намагаючись не підставити ворогові фронт, але, як іноді трапляється і з вправнішими воєначальниками, підставив тил. За своєю фізичною будовою Дулітл належав до тієї різновидності людей, яким природа, створюючи їх, відмовила в округлостях. Постать його складалася лише з прямих і ламаних ліній. Але одяг йому шила жінка, котра, як полковий кравець, діяла відповідно до певних правил крою, за якими одна конфігурація мала служити для всіх існуючих людських постатей. Отож, коли Дулітл, нахилившись, виткнувся вперед, з другого боку дерева показалося все зайве, що було в його одязі, й Натті блискавично прицілився. Менш обізнаний стрілець цілив би в одяг, але Шкіряна Панчоха добре знав і свого супротивника, і його кравчиню; отже, коли пролунав постріл, Кербі, що, затамувавши подих, стежив за Натті, помітив, як від дерева відскочила тріска, а та частина штанів, що була трохи вище просторих складок, різко сіпнулася. Ще жоден ворог не викривав своєї присутності так поквапливо, як Гайрам, що прожогом вискочив із-за дерева. Ступивши з надзвичайною обережністю два чи три кроки й схопившись однією рукою за ушкоджену частину тіла, а другу простягши вперед, він з грізним виглядом рушив, люто вигукуючи:
— Щоб тебе чорти вхопили! Начувайся — тобі це так не минеться! Я тебе затягаю по судах!
Прокляття з боку такої пристойної людини, як сквайр Дулітл, та хоробрість, з якою він вискочив на відкрите місце, усвідомлюючи, певне, що Натті саме розрядив рушницю, так підбадьорили військо, що солдати дали випал по верхівках дерев туди ж, куди потрапив і заряд з гарматки. Наснажені гуркотом, які самі й зчинили, вояки пішли в атаку, а Біллі Кербі, вирішивши, що жарт, хоч і добрий сам по собі, зайшов надто далеко, збирався вже видертися на бастіон, коли з другого боку на ньому з'явився раптом суддя Темпл і вигукнув:
— Я вимагаю тиші й миру! Навіщо кровопролиття і вбивство? Невже, щоб вершити правосуддя, треба вдаватися до помочі всяких озброєних гультіпак! Адже немає ні заколоту, ні війни!
— Це загін ополченців! — крикнув шериф зі скелі віддалік. — Вони…
— Скажи краще: загін розбійників! Я наказую припинити все це.
— Стривайте! Не проливайте крові! — почувся голос з вершини Гори Видива. — Не стріляйте! Все владнається мирно — ви ввійдете в печеру!
Подив справив бажаний ефект. Натті, що встиг перезарядити рушницю, спокійно сів собі «на колоду, а «легка піхота» припинила воєнні дії і нетерпляче дожидала, що ж буде далі.
Не минуло й хвилини, як на схилі гори показався Едвардс у супроводі майора Гартмана, що на диво прудко, як на людину його віку, ішов слідом за юнаком. Вони швидко дісталися до прискалка й хутко ввійшли в печеру. Всі мовчали, вражено дивлячись їм услід.
РОЗДІЛ XL
Антоніо. Я онімів!
Бассаніо. Ти лікарем була, і не впізнав я?