Піонери або Біля витоків Саскуеханни
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Піонери або Біля витоків Саскуеханни». Краткое содержание книги:
— Вважаю, що вести далі переговори з арештантами — нижче моєї гідності, — заявив шериф, звертаючись до лікаря, і обидва вони поспішили відступити, що капітан Голлістер хибно зрозумів як знак до атаки.
— Багнети навпереваги! — загорлав ветеран. — Вперед!
Хоч обложені й чекали цього сигналу, все ж він захопив їх трохи зненацька, і капітан Голлістер устиг наблизитися до укріплення з криком: «Сміливіше, мої хоробрі хлопці! Поки не здадуться, ніякого милосердя!» Він замахнувся палашем, — і розкраяв би надвоє Бенджаміна, якби не гарматка. Своїм палашем капітан підняв її дуло догори, і саме в цю мить старий моряк підносив свою люльку до запалу — тож півсотні рушничних куль злетіло в повітря майже вертикально. Наука стверджує, що свинець не може втриматися в повітрі, і тому два фунти цього металу, описавши еліпс, градом посипалися на крони дерев якраз над головами вояків, що відстали від свого командира. Успіх бойової операції нерегулярних військ великою мірою залежить від того, куди вони спершу рушать. В даному разі вони рушили назад, і менш ніж за хвилину після гарматного пострілу весь тягар атаки з лівого флангу зліг на єдину руку бравого ветерана. Від сильної віддачі своєї гарматки Бенджамін дістав добрячу контузію і якийсь час лежав непритомний. Капітан Голлістер, скориставшися з цієї нагоди, видерся на бастіон перед печерою і зайняв на ньому позицію. Опинившись отак у ворожому таборі, ветеран змахнув палашем і закричав, звертаючись до свого війська:
— Перемога! Вперед, мої сміливці! Фортеця наша!
Все це було зроблено геройськи, і саме такий приклад мусить подавати доблесний офіцер своїм підлеглим, але цей переможний клич спричинився до небажаного для нападників повороту подій. Натті, який пильно стежив за лісорубом, озирнувся й побачив свого товариша простертого на землі, а ветерана, який щось переможно вигукував, — на бастіоні! Цівка довгої рушниці мисливця негайно повернулася до капітана, і життя старого солдата повисло на волосині. Але мішень виявилася завеликою для Натті, а відстань — надто близькою, і він, замість вистрелити, вдарив ветерана прикладом під зад, і той скотився з укріплення значно швидше, ніж виліз на нього. Місце, де опустився капітан, було саме перед укріпленням, і ледве він торкнувся землі ногами, йому здалося, що вона провалюється під ним, — такий схил був крутий і ковзкий. Все відбулося так Швидко й несподівано, що старий вояк утратив будь-яку орієнтацію. Йому здавалося, ніби він мчить верхи на коні, пробиваючись крізь ворожі лави. Він рубав зустрічні дерева, наче піхотинців, і, нарешті поваливши напівзгоріле деревце, викотився на дорогу і впав, на свій превеликий подив, під ноги власній дружині. Місіс Голлістер, за якою слідом ішли принаймні два десятки цікавих хлопчаків, повільно піднімалася на гору, спираючись однією рукою на ціпок, що без нього ніколи не виходила з дому, а в другій тримаючи порожній лантух. Коли вона побачила подвиги свого чоловіка, то обурення взяло гору не тільки над її релігійними почуттями, але й над її філософською натурою.
— Що ж це таке, сержанте? Ти втікаєш? До чого я дожила — мій чоловік показав спину ворогові! Та ще якому ворогові! А я щойно розповідала хлопчакам, як тебе поранило під час облоги Нью-Йорка та як ти геройськи битимешся сьогодні. І що ж я бачу? Ти втікаєш після першого ж пострілу! Ох! Мабуть, доведеться кинути мішок. Якщо тут і будуть трофеї, то дружині такого сміливця, як ти, нічого не припаде. А кажуть, буцім у печері повно золота й срібла! Нехай мене простить бог, що я думаю про суєтні справи, але ж здобич по праву належить переможцеві, — про це і в біблії сказано!
— Втікаю?! — ошелешено перепитав ветеран — Де мій кінь? Його вбило піді мною, і я…
— Та чи ти сповна розуму, чоловіче? — урвала його мову дружина. — Який кінь? Звідки він у тебе взявся? Ти ж просто-напросто жалюгідний капітан добровольців! О, коли б тут був справжній капітан, ти б, любий чоловіче, біг не назад, а вперед!
Поки достойне подружжя таким чином обговорювало події, битва на горі розгорілася ще дужче. Коли Шкіряна Панчоха побачив, що ворог, як висловився б управитель, «змінив галс», він зосередив увагу на правому фланзі. Лісорубові з його силою неважко було б скористатися з цієї нагоди, щоб захопити укріплення й відпровадити обох його захисників услід за ветераном, але настрій у нього в цю хвилину, очевидно, був зовсім не ворожий, бо він закричав так, що його почув увесь лівий фланг, який відступав: