Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Ще один загадковий зв’язок із поляками спливає на поверхню в середині 1840-х років у Римі. Між кінцем жовтня 1845 року й початком травня 1846 року Гоголь зупинився у триповерхових апартаментах на Віа-де-ля-Кроче, 81 (нині Страда-де-ля-Кроче; ПСС 12, 536, 540). Будинок належав родині Понятовських (назва його була Palazzo Poniatowski), що, як і більшість інших поляків, із якими Гоголь мав зв’язки за кордоном, були політичними вигнанцями після Листопадового повстання. Понятовський і решта польських біженців, котрі там мешкали (Занєвський і Потоцький) в той час були залучені до конспіративної діяльності на користь визволення Польщі[310]. Італійські джерела, до яких я зверталась, подають дуже уривчасті відомості про ці постаті (вони навіть опускають їхні імена, які, беручи до уваги популярність їхніх прізвищ, важко ідентифікувати). Та сама ситуація з польськими історіями так званої Великої еміграції. Ці твори схильні зосереджуватись на паризькій еміграційній громаді, а не на менш численній та активній римській. На жаль, характер і масштаби Гоголевих контактів із мешканцями Palazzo Poniatowski, будучи надзвичайно інтригуючими, залишаються невідомими.

Остання, на перший погляд недоречна біографічна подробиця з польською темою стосується гаданої участі Гоголя у скандалі, викликаному публікацією алегорії графині Ростопчіної «Примусовий шлюб» (Насильный брак)[311]. Ростопчіна стверджувала, що подала свій текст до Северной пчелы за підказкою Гоголя. Його публікація у грудні 1846 року викликала скандал. У вірші рицар-барон звинувачує свою дружину в тому, що вона його не кохає, на що та відповідає, що він не може вимагати кохання, оскільки одружився з нею проти її волі, перетворивши її на свою невільницю. Те, що здавалося натяком на широко відомі проблеми графині у шлюбі, тепер було сприйнято як алегорію на насильницьку анексію Польщі Росією. Цензор і критик Алєксандр Нікітєнко зазначає у своєму щоденнику: «Тепер з’ясовується, що барон — це Росія, а взята силоміць дружина — це Польща. Вірш чудово відтворює ці взаємини і, оскільки він дуже вдалий, всі його запам’ятають»[312]. Цар пригрозив закрити журнал Булґаріна, розпочалося широкомасштабне розслідування. Ростопчіній було заборонено мешкати в Санкт-Петербурзі.