Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
Гоголь прагне змінити цей символізм, приписавши козакам лояльність до російської нації. Він творить цю націю для політичних потреб Російської імперії XIX століття і на основі близькості православних східних слов’ян, об’єднаних в одну державу з росіянами. Однойменний персонаж чимдуж намагається викласти ідеологію російської нації, яку я докладніше розгляну в наступній частині. По суті, це передбачає єдність русской земли — території, заселеної етнічно спорідненим русским народом, чиїм головним пріоритетом є збереження святої православної віри. Козаки, котрі гинуть у героїчній битві при Дубні (сегмент, що його Гоголь надзвичайно розвинув у редакції 1842 року), згадують у своїх останніх словах не Україну або козацьку славу, а русскую землю. Вони помирають, як зразкові російські патріоти. Пусть же пропадут все враги, и ликует вечные веки Русская земля! або Пусть же славится до конца века Русская земля! — ось прощальні слова Степана Гуски та Бовдюга (ПСС 2, 139—141). Навіть Мосій Шило, якому щойно перерізали горло, героїчно хриплячи горлом, проголошує: Пусть же стоит на вечные времена православная Русская земля и будет ей вечная честь! (ПСС 2, 138). У своїй передсмертній осанні Тарас шле погрозу своїм катам і решті неросійського світу: Что взяли, чортовы ляхи? Думаете, есть что-нибудь на свете, чего бы побоялся козак? Постойте же, придет время, будет время, узнаете вы, что такое православная русская вера! Уже и теперь чуют дальние и близкие народы: подымается из русской земли свой царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему! (ПСС 2, 172). Пророцтво Тараса Бульби, мовляв, повстане російське самодержавство у світовій славі, й завершує повість у подібній до «Мертвих душ» манері — на ноті майбутньої вищості Росії над рештою народів. Усі ці передсмертні націоналістичні формули являють собою доповнення до видання 1842 року.
Гоголівська редакція 1842 року отримала цікаву рецепцію в незалежній Україні. У нових українських перекладах цього твору повість українізовано у зворотному напрямку — поверненням фрагментів 1835 року й усуненням деяких русифікаційних доповнень 1842 року. Приміром, вони перетворюють русскую землю на «українську землю» (для чого насправді існує мовне обґрунтування) і скорочують останню Тарасову згадку про російського царя. Українсько-російська завзята боротьба за Гоголя спалахує знову: відомий російський гоголезнавець висловив письмовий протест, а український науковець заперечив його претензії[318]. У певному сенсі, власна переробка Гоголем «Тараса Бульби» встановила пріоритет і репертуар вибору для маніпуляцій із націоналістичним поглядом на його оповідь.
Тарас: еволюція націоналіста
На противагу козацьким масам, які діють під впливом імпульсу та легко маніпульовані, Тарас Бульба постає як досвідчений політичний лідер. Він розуміє, як влаштовано політику й історію, та спроможний просувати ідеологію, а не просто сліпо дотримуватись її. Хоча його цілеспрямованість перетворює його на зразкового патріота, гоголівський образ Тараса Бульби набагато складніший за просте утвердження його цінностей і дій, як це заведено вважати. Гоголь ускладнює цей образ героя-титана за допомогою тонкої іронії і навіть гумору. Редакція 1842 року більш послідовно ліпить із Тараса пристрасного націоналіста, а також порушує питання моральності його дій і показує неприємні корисливі мотиви за його, вочевидь, надособистою ідеологією збільшення слави православ’я та російської землі.
Версія 1835 року показує Тараса трохи анархічним бандитом, який вишукує можливості для набігів і повстань. Воєнному кодексу Тараса в початковій главі бракує відверто національного забарвлення. Він стверджує, що козаки мають право на війну, якщо сусідні народи крадуть худобу або землі, для оборони православ’я або перемоги над невірними (ПСС 2, 284). У тексті 1842 року згадки про худобу та земельні спори зникають, показуючи гоголівську спробу підняти Тараса над такими земними проблемами. Крім того, Гоголь замінює економічно зумовлені антипольські настрої на націоналістично вмотивовані. У той час, як у версії 1835 року Тарас свариться з козаками, оскільки вони дозволили більшу частку воєнної здобичі віддати полякам, у версії 1842 року він пориває з ними, тому що вони перейняли польські звичаї. Тарас обурюється впливом Польщі на русское дворянство, під яким у русифікованій версії 1842 року він має на увазі козацьку еліту. У пізнішій версії Тарас більше не встряє у бійки та чвари за військові трофеї та худобу; його турботи належать уже зрілому націоналістові, що протистоїть полонізації та прагне побачити, що релігія і звичаї його країни шановані та збережені.
318
Див. Воропаев В. A., «Гоголь и „русско-украинский вопрос“», Московский журнал 1 (2002): 12—15; і полемічна стаття Павла Михеда у «„Приватизация Гоголя“? Возвращаясь к русско-украинскому вопросу». Вопросы литературы 3 (2003): 94—112.