Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Гоголь і поляки

Гоголь не був схильний вважати польський аспект свого походження частиною своєї ідентичності. Як я вже згадувала у другому розділі, родина Гоголя по материнській лінії мала польське коріння, а предки його батька отримали шляхетський стан від польського короля як нагороду за боротьбу проти московитів. Утім, Гоголь приховав цей аспект власної спадщини й рішуче відмовився від польської частини свого прізвища — Яновський (Janowski) незабаром після приїзду до Петербурга. Хоча при цьому він читав польською мовою і стежив за польською літературою та польськими публікаціями про Україну.

Гоголь підтримував дружні взаємини з польською політичною еміграцією в Парижі та Римі, хоч і залишив мізерні свідчення про це у своїх листах. Подробиці стали доступні лише після публікації польських джерел через півстоліття після смерті Гоголя. Позаяк вони свідчать про критичне ставлення Гоголя до Росії і його дружнє ставлення до поляків, росіяни швидко оголосили їх сфабрикованими. Біографія Гоголя 2004 року, написана Юрієм Манном, являє собою першу спробу оцінити ці свідчення більш об’єктивно та включити їх в історію Гоголевого життя[300]. Не дивина, що, живучи за кордоном, Гоголь міг давати волю різноманітним крамольним ідеям, від яких він утримувався в Росії. Російський уряд завжди намагався контролювати закордонні подорожі своїх громадян саме через можливість контакту з ідеями та людьми, що протистояли правлячій російській ідеології. І російські мандрівники зазвичай були схильні до підваження цієї ідеології, саме перебуваючи за кордоном. Окрім того, зовсім не виключено, що вийшовши з фази українського націоналізму, проявленого в його «Вечорах на хуторі» та історичних текстах, Гоголь міг висловлювати ті самі почуття сміливіше у вільнішій інтелектуальній атмосфері Західної Європи. Жодних антиросійських підтекстів у гоголівському листуванні та прозі не засвідчено. З огляду на політичні реалії в Росії видається цілком природним, що Гоголь намагався цей аспект свого перебування за кордоном приховати. Контакти з польськими політичними вигнанцями, які боролися проти Росії в Листопадовому повстанні 1831 року та продовжували лобістську політику в Західній Європі проти анексії своєї країни, навряд чи можна вважати тими новинами, про які варто повідомляти видатним російським націоналістам, які були його ангелами-охоронцями та джерелами фінансової підтримки (я маю на увазі таких людей, як Плєтньов, Жуковський, Сєрґєй Аксаков, Поґодін).