Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Перебування 1837 року в Парижі привело Гоголя досить близько до Міцкевича. Друг дитинства Гоголя, який був із ним у Парижі, Данилевський, стверджує, що Гоголь запізнився з відправленням до Рима, не бажаючи розлучатися з Міцкевичем і Залєським. Тогочасні ідеї Міцкевича, як зазначає Гришко, були зосереджені навколо політичної та морально-релігійної ідеї «слов’янського союзу на основі польської політичної концепції демократичної свободи та християнського братства — на противагу до російської автократичної влади та поклонінню їй під виглядом православ’я»[302]. У 1835—1836 роках, повідомляє Гришко, Міцкевич брав участь у формуванні руху «змартвихвстанців» (воскресенців), до якого входили Залєський, а також Петро Семененко та Гієронім Кайсєвич, колишні учасники Листопадового повстання з України, котрі згодом у Римі намагалися залучити Гоголя до своєї справи. Ідеологія слов’янського союзу змартвихвстанців мала виразний антиросійський ухил: слідом за Міцкевичем, вони вважали Росію гнобителькою народів. Було б необачністю припустити, що Гоголь поділяв їхню ідеологію, однак свідчення Залєського, в поєднанні з непрямими доказами, зібраними Гришком, переконливо показують, що Гоголь і його польські друзі підготували спільне підґрунтя та що Гоголь охоче приєднався до них у їхніх антиросійських настроях.

Дружба Гоголя з Міцкевичем тривала й після їхньої паризької зустрічі в 1837 році. Восени 1838 року Гоголь часто відвідує польського поета в Женеві, а наступного літа приїздить до Міцкевича в Карлсруе[303]. Він попросив Данилевського привезти йому з Парижа «дивовижний» новий твір — «Пана Тадеуша» (1834), національний епос Міцкевича, який прославив боротьбу поляків за незалежність і їхнє приєднання до походу Наполеона на Росію (ПСС 11, 133, 152). 1839 року Гоголь просив Шевирєва міцно обійняти Міцкевича, якщо той побачить його в Парижі (ПСС 11, 233). 1844 року Смірнова, яка захоплено описує Гоголю паризькі лекції Міцкевича про слов’янські літератури, згадує: вона привезла Гоголеві, який замовляв книги Міцкевича, копію п’єси польського поета «Дзяди», яку важко назвати проросійським твором[304].